Locations
Сьогодні в Україні проживає приблизно 32 мільйони* людей, для яких кожен день сповнений викликів — від відключень електроенергії, забруднених річок і замінованих полів до зруйнованих осель та атак дронами і ракетами.
Однак життя не зупиняється. Світло продовжує жити — в тих, хто не дозволяє собі розчинитися у темряві. Їхнє світло — це маяк, що сяє, аби інші могли знайти дорогу додому.
Кожне освітлене вікно цієї виставки розповідає історію — про тих, хто наполегливо змінює світ, хто є опорою для своєї громади, хто створює простори життя серед руїн. Вони — живе свідчення того, що майбутнє можна змінити, якщо не дозволити темряві поглинути нас.
Візуальна концепція виставки натхненна роботою Рене Магрітта «L’état de veille» («Стан неспання»), де сяючі вікна з’являються в небі серед хмар — сюрреалістична гра між присутністю та відсутністю. У виставці цей образ набуває нового змісту: для українців сяючі вікна символізують зруйновані будівлі, де немає стін, а крізь вибиті шибки видно лише відкрите небо.
Та, попри все, вікна продовжують світитися.
Світло не згасає.
Фотографії та історії, представлені на цій виставці, демонструють широту партнерства між Європейським Союзом (ЄС) і Програмою розвитку ООН (ПРООН) в Україні.
ПРООН висловлює вдячність партнерам із Генерального директорату Європейської комісії з питань розширення та Східного сусідства (DG ENEST), Служби зовнішньополітичних інструментів (FPI), Європейської служби з питань цивільного захисту та гуманітарної допомоги (ECHO), Європейського інвестиційного банку та Представництва Європейського Союзу в Україні за їхню відданість і підтримку відновлення та розвитку України на шляху до євроінтеграції.
Виставка організована за фінансової підтримки ЄС і ПРООН. Історії та фотографії підготовлені у співпраці з The Ukrainians Media, а креативна концепція розроблена агенцією Authera. Зміст цієї виставки є відповідальністю авторів і не обов'язково відображає погляди ЄС або ПРООН.
Автори фото: Данило Антонюк, Іван Антипенко, Олександр Гіманов, Катерина Клочко, Галина Кучманич, Данило Павлов, Валентина Поліщук, В’ячеслав Ратинський, Марина Романенко, Дмитро Смоленко, Костянтин Чернічкін / Reporters / ПРООН в Україні
* За даними Міжнародного валютного фонду
Ігор Гаєвий, Рівненщина
Коли руйнування міста Бахмут на Донеччині змусило евакуйовувати Центр професійно-технічної освіти, його директор Ігор Гаєвий не дозволив десятиліттям роботи просто зникнути. За підтримки ЄС і ПРООН він релокував навчальний заклад до селища Гоща на Рівненщині, зберігши команду, обладнання та освітню місію.
У приміщенні колишньої поліклініки створили навчальні аудиторії та гуртожиток, невелике кафе тепер приймає відвідувачів, а навчання кухарів, зварювальників і механіків продовжується на новому місці. Сьогодні 640 студентів здобувають професійно-технічну освіту в безпечних умовах — доказ того, що навіть після вимушеного переміщення спільноти здатні відновлюватися та прагнути майбутнього.
Валентина Романюк, Чернівеччина
Валентина Романюк із Глибоцької громади, що на Чернівеччині, переконана: ніхто не має залишатися наодинці. За підтримки ЄС і ПРООН її команда створила Простір соціальної адаптації та заснувала там «Університет третього віку», де люди старшого віку та вимушені переселенці збираються, щоб навчатися, ділитися історіями та знову відкривати радість спілкування одне з одним.
Для тих, хто не може дістатися до простору, спеціально обладнаний мікроавтобус курсує сільськими дорогами, доставляючи турботу просто до порогу — стрижку, ремонт чи просто тепло людської присутності. Ці зусилля повертають гідність і відчуття приналежності тим, хто цього найбільше потребує.
Іван Шепелєв, Кропивницький
У 27 років Іван Шепелєв із Кропивницького присвятив себе розмінуванню у складі Державної служби України з надзвичайних ситуацій. Завдяки захисному обладнанню, наданому за підтримки ЄС і ПРООН, Іван та його команда змогли дістатися до територій, над якими Уряд України відновив контроль, і протистояти там прихованим загрозам. Він працював у Бучі, Ірпені, Гостомелі та Харкові, де одного разу виявив десятки мін в одному лише саду.
Для Івана кожна знешкоджена міна — це більше, ніж виконане завдання. Це врятоване життя, збережена родина і ще один крок до України, вільної від війни.
Валентина Циркун, Чернігівщина
У Городній на Чернігівщині, де війна зруйнувала інфраструктуру, Валентина Циркун побачила просту, але нагальну потребу — доступ до послуг прання. Багато родин не мали змоги самостійно прати важкі ковдри, килими чи зимовий одяг. У відповідь на цей виклик Валентина створила «Beauty Free» — громадську пральню, яка не лише обслуговує жителів громади, а й надає безкоштовні послуги багатодітним сім’ям, що опинилися у складних життєвих обставинах.
Для Валентини це більше, ніж про чистий одяг — це про гідність і полегшення повсякденного життя. За підтримки ЄС і ПРООН її ініціатива перетворилася на осередок турботи й солідарності, надихаючи інших на створення проєктів, що зміцнюють громаду.
Анна Гуменюк, Донеччина
На поруйнованій війною Донеччині є постійна потреба в психологічній підтримці. Проте багато родин не мають змоги подолати великі відстані, щоб її отримати, навіть коли горе й страх тяжіють над ними. Щоб відповісти на цей виклик, психологиня Анна Гуменюк разом із колегами з Державної служби України з надзвичайних ситуацій отримали спеціально обладнаний автомобіль і пройшли навчання з психологічного відновлення за підтримки ЄС і ПРООН.
Тепер вони надають мобільну психологічну допомогу у віддалених населених пунктах і гуманітарних хабах, водночас опановуючи способи збереження власного добробуту. Для Анни найбільша винагорода — спокій, що повертається на обличчя людей, — знак того, що вона саме там, де має бути.
Ганна Борозняк, Дніпропетровщина
У селі Ордо-Василівка на Дніпропетровщині повномасштабне вторгнення перетворило доступ до питної води на щоденну боротьбу. Будівництво централізованої системи водопостачання зупинили, а після руйнування Каховської ГЕС якість води різко погіршилася, залишивши тисячі людей без безпечної питної води.
Для пенсіонерки Ганни Борозняк, яка доглядає чоловіка, який хворіє, навіть кілька літрів води стали виснажливим викликом. Завдяки підтримці ЄС і ПРООН у громаді встановили три сучасні станції фільтрації й організували доставку води автоцистерною. Для Ганни та її сусідів це означає не лише здоров’я й гідність, а й упевненість у тому, що разом вони здатні витримати й відбудуватися.
Поліна Тютюнник, Дніпро
Із початком повномасштабної війни кількість людей, які потребують реабілітації, різко зросла — від пацієнтів старшого віку до молодих ветеранів, чиє життя змінилося через інсульти та поранення. Для таких фахівчинь, як 23-річна Поліна Тютюнник із Дніпра, навантаження стало надзвичайним, і виснаження ледь не змусило її залишити професію. Підтримка ЄС і ПРООН дала їй необхідний поштовх, щоб продовжити шлях.
Завдяки спеціалізованому навчанню Поліна здобула нові навички, впевненість і відчуття мети. Тепер вона допомагає пацієнтам крок за кроком відновлюватися, доводячи, що з належною підтримкою життя можна відбудувати. Спостерігати, як пацієнт після інсульту переходить від цілковитого мовчання до ходьби й усмішки — для неї найзворушливіше свідчення того, чого може досягти наполегливість.
Алла Маркевич, Вінниччина
Через повномасштабну війну школам стало важче зберігати тепло. Ремонтні роботи зупиняються, енергопостачання стає нестабільним, а газ — надто дорогим. Старі класи замерзають саме тоді, коли вони потрібні найбільше. У селі Мізяківські Хутори на Вінниччині місцевий ліцей був не лише освітнім закладом, а й прихистком для внутрішньо переміщених родин. Та діти змушені були сидіти на уроках у куртках і рукавичках.
Завдяки фінансуванню ЄС, Європейському інвестиційному банку та підтримці ПРООН школу відремонтували й утеплили, а також оновили дах і фасад. Для директорки Алли Маркевич, яка колись сама навчалася тут, це означає, що 175 учнів нарешті можуть здобувати знання в теплі та з гідністю.
Артем Бузалов, Чернівці
Після мінно-вибухового поранення на Донеччині 23-річний ветеран Артем Бузалов переніс 25 операцій і тривале лікування за кордоном. Повернувшись в Україну, він оселився в Чернівцях, де його мама боролася з онкологією. Після її смерті Артем опинився не лише в стані глибокої скорботи та з інвалідністю, а й у пастці бюрократії.
Завдяки підтримці ЄС і ПРООН до справи долучилися фахівці фонду «Рокада». Вони допомогли Артему отримати медичну допомогу, ортопедичне взуття, оформити соціальні виплати та знайти житло, пристосоване до його потреб, вивівши його з лабіринту бюрократичних процедур. Для Артема кожен крок у цьому процесі ставав кроком назустріч новому життю.
Ніна Гладенька, Чернігівщина
Навіть під час війни життя не зупиняється — і потреби людей мають бути задоволені, зокрема тих, хто живе з інвалідністю. У Прилуках на Чернігівщині вчителька на пенсії Ніна Гладенька доглядає свою 45-річну доньку Олену, яка має церебральний параліч. Але в умовах війни ізоляція стає ще важчим тягарем.
Завдяки підтримці ЄС і ПРООН місцевий Простір соціальної адаптації тепер пропонує таким родинам, як у Ніни, місце для спілкування, навчання та радості. Для Олени це — активність і дружба, а для Ніни — спільнота, яка робить кожен тиждень трохи яскравішим.
Ганна Макаренкова, Запоріжжя
У Запоріжжі, недалеко від лінії фронту, директорка лікарні Ганна Макаренкова пережила одні з найтемніших днів війни — від лікування складних поранень до допомоги численним цивільним, евакуйованим із Маріуполя та інших зруйнованих міст. Із початку повномасштабного вторгнення її команда надала допомогу понад 25 000 пацієнтам, часто працюючи під обстрілами та в умовах відключення електроенергії.
Завдяки підтримці ЄС і ПРООН лікарня отримала нові автономні джерела живлення, які забезпечують роботу життєво важливого обладнання навіть під час перебоїв у електропостачанні. Для Ганни ця підтримка — більше, ніж електрика. Це відчуття, що їхню роботу цінують і що в боротьбі за життя вони не самі.
Віктор Сікаленко, Миколаїв
У поруйнованому війною Миколаєві постійно ведеться робота з відновлення міста. Ці зусилля підтримують ЄС, уряди Данії та Швеції, а також ПРООН, зокрема, шляхом створення Офісу відновлення та розвитку. Саме тут міський посадовець Віктор Сікаленко координує роботу, яка перетворює найнагальніші потреби громади — від доступу до чистої води та стабільного енергопостачання до підтримки реінтеграції ветеранів — на реальні проєкти.
Лікарні тут уже працюють на сонячній енергії, а нові енергетичні рішення розробляються так, щоб жодне відключення не могло паралізувати місто. Для Віктора цей офіс — приклад того, як місцева ініціатива у поєднанні з міжнародною підтримкою може стати рушієм відновлення.
Антон Атрощенко, Чернігів
Коли Чернігів опинився в оточенні, водій швидкої допомоги Антон Атрощенко буквально жив на роботі — мчав під обстрілами, перевозив поранених і знав, що від кожного повороту керма залежать людські життя. Із загостренням війни він та інші водії взяли на себе ще більшу відповідальність за порятунок людей.
Завдяки підтримці ЄС і ПРООН Антон і його колеги пройшли додаткову підготовку, щоб отримати кваліфікацію екстрених медичних техніків. Він навчився діяти в критично важливі перші хвилини реанімації — від непрямого масажу серця до введення ін’єкцій. Тепер Антон — не лише ключова фігура в рятувальних операціях за кермом, а й частина медичної команди, що рятує життя.
Ірина Матюшенко, Дніпропетровщина
У Кривому Розі багато людей з інвалідністю, старших містян і родин, які постраждали від війни, не можуть дістатися до державних установ, щоб оформити документи. Для них кожна довідка чи заява здається непереборною перепоною. Завдяки підтримці ЄС і ПРООН місцевий центр надання адміністративних послуг тепер має сучасний мобільний офіс — автівку, обладнану робочими місцями та цифровими інструментами, що доставляє послуги до дверей.
Ірина Матюшенко, яка очолює сектор виїзного обслуговування, часто приєднується до колег під час таких візитів — вони відвідують людей удома, в лікарнях і навіть у районах, що зазнали обстрілів. Для неї кожна така поїздка має просту мету: зняти тягар бюрократії з людей, яким і без того важко.
Олена Петрухіна, Миколаїв
Коли ракета влучила в гуртожиток і пошкодила навчальні аудиторії Миколаївського фахового коледжу фізичної культури, директорка Олена Петрухіна була спустошена. Понад два роки учні тренувалися й навчалися онлайн, відірвані від шкільної спільноти. Але завдяки підтримці ЄС і ПРООН будівлі відновили, а також облаштували укриття, що зробило повернення дітей безпечнішим.
1 вересня 2024 року навчання наживо нарешті відновилося. Сьогодні тут тренуються 235 юних спортсменів — багато з них мріють стати чемпіонами, як олімпійці, що навчалися тут раніше. Для Олени кожна дитина, яка повернулася до класу, — це доказ того, що Миколаїв і надалі виховуватиме чемпіонів.
