У своїй роботі Антон Атрощенко найбільше любить один момент: коли втомлений повертаєшся додому після зміни, але несеш у собі відчуття виконаного обов’язку. «Так, наче ти недаремно прожив той день, — пояснює Атрощенко. — Бо врятував людину і зробив 80% того, що необхідно під час її реанімації. Привіз її в лікарню, і потім протягом тижня, двох, трьох приїжджаєш у приймальне відділення, запитуєш, як вона, а тобі кажуть: “Усе добре”. Повірте, заради цього варто працювати». 

Атрощенку 29 років, він — екстрений медичний технік у Чернігові. Раніше працював за кордоном, ремонтував там автомобілі, аж поки не закінчилася віза. Повернувся в Чернігів перечекати кілька місяців, та стався COVID-19 — і кордони закрили. Одного дня друзі порадили: «Йди тимчасово водієм на “швидку”». За деякий час Антон перестав чекати відкриття кордонів. Робота на «швидкій» у Чернігові стала справою його життя. 

Атрощенко працює у складі 11-ї бригади екстреної медицини Чернігівського обласного центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф. Швидко набував досвіду, коли зрозумів, що COVID-19 — не найбільший виклик із яким доведеться стикнутися. Із початком повномасштабного вторгнення Росії в Україну Чернігів на 41 день опинився в оточенні. Антон жив на роботі.

«Якщо скажу, що було не страшно, злукавлю, — розповідає він. — Їдеш на виклик, а над тобою російський літак. Ти зажмурюєшся і думаєш, чи кинув він щось згори, чи ні». Як водієві йому найперше потрібно було максимально коротким і безпечним шляхом доставити пацієнта до лікарні або ж медиків на місце події.

Уперше Атрощенко побачив, що таке травматична ампутація, коли снаряд влучив у житловий будинок; він вивозив чоловіка, якому відірвало ногу. Якось бригада прибула на виклик і на виході з під'їзду потрапила під обстріл. Ховалися у коридорі, за двома стінами, разом із мешканцями. Тоді за 15 метрів від Антона впала стіна. І дотепер виїзди його бригади часто пов'язані з бойовими діями. Хоч виклики різні: від нетермінових до ДТП, ножових чи вогнепальних поранень. Вміння швидко реагувати на критичні ситуації — життєво необхідне.

У зв’язку з упровадженням медичної реформи в Україні кожен водій «швидкої» мав отримати кваліфікацію екстреного медичного техніка — медичного працівника, який надає невідкладну допомогу людям поза межами лікарні або дорогою до неї. На Чернігівщині набирали першу групу таких водіїв із найбільш мотивованих. Атрощенко зголосився стати учасником навчань, організованих в межах флагманського партнерства ПРООН та ЄС «EU4Recovery — Розширення можливостей громад в Україні».

Навчання, яке відбувалося на базі Сумського фахового медичного коледжу, дало йому змогу бути ще кориснішим своїй бригаді й рятувати життя. Уже не раз він застосував нові знання в роботі. Тепер, якщо бригада розпочинає реанімаційні заходи, він чітко розуміє алгоритм дій, що за чим має бути: фельдшер ставить внутрішньовенний доступ, лікар проводить інтубацію трахеї, щоб забезпечити прохідність дихальних шляхів, Атрощенко у перші 6-8 хвилин реанімації робить компресії грудної клітки. Ці хвилини вкрай важливі.