Віталій Пчолкін згадує, що коли вперше сів за кермо, то інструктор розгубився. «Він каже: “Повертай". А я не можу».

У 2007 році Віталій отримав травму спинного мозку внаслідок нещасного випадку. До цього він був студентом: навчався в Києві, підробляв улітку в санаторії, працював консультантом, крутив музику на заходах і не уявляв, чим займатиметься в житті.

Через травму Віталій став користувачем крісла колісного. Також у нього не працюють пальці рук. «Коли я прийшов вчитися водінню, то одразу попередив, що мені не підійде стандартне ручне керування. Але ніхто навіть не думав, що можна адаптувати авто якось по-іншому, щоб воно працювало для мене», — розповідає він.

За словами Віталія, в середині 2010-х сама ідея, що людина з такою травмою може отримати водійське посвідчення, для системи виглядала майже абсурдною. На занятті йому було важко тримати кермо, коробка передач була недоступною, а поворотники — неможливо ввімкнути самостійно. Після кількох таких уроків його батько почав майструвати спеціальну ручку для коробки передач просто вдома. «П’ять занять ми не вчилися їздити. Ми вчилися зробити так, щоб я взагалі міг керувати машиною», — згадує Віталій.

Утім, навіть із вмінням кермувати, отримати водійське посвідчення було майже неможливо. Але Пчолкін вирішив спробувати і в 2014 році  почав проходити комісії, наперед знаючи, що, найімовірніше, отримає відмову. Причина, за його словами, — старі норми, за якими в Україні роками оцінювали придатність людей з інвалідністю до водіння. «У нульових та десятих роках законодавство було налаштоване на пошук «фізичної невідповідності», а не на технічні рішенння для адаптації», — каже Віталій. 

Згідно з тогочасним наказом МОЗ №299, будь-яке серйозне порушення функцій верхніх кінцівок автоматично перетворювало отримання водійського посвідчення на складний бюрократичний квест. Система визнавала лише класичне «ручне керування» для людей із паралічем нижніх кінцівок, але висувала надзвичайно жорсткі вимоги до рук: найменші обмеження в рухливості пальців або кистей були підставою для категоричної відмови. 

Людина опинялася в парадоксальній ситуації, коли її фактична здатність керувати сучасним автомобілем із автоматичною коробкою передач і підсилювачем керма не мала жодного значення для медичної комісії, яка спиралася на таблиці протипоказань.

Ринку приватних автошкіл із адаптованими автомобілями практично не існувало, тож ті, хто не вписувався в стандартну категорію для навчання водінню в автошколі, були прив'язані до нечисленних державних центрів, де навчання проводилося на застарілих моделях автівок. Навіть якщо водій мав кошти на сучасне іноземне авто, законодавчий вакуум у питаннях сертифікації індивідуального переобладнання змушував роками чекати на дозволи.

«Проблема була не в тому, чи можу я керувати авто. Проблема була в тому, що система навіть не допускала такої думки», — каже Пчолкін.

Тож наступні майже дев’ять років, паралельно працюючи й займаючись іншою активістською діяльністю, Віталій витратив на те, щоб це змінити. Він спілкувався з усіма посадовцями, до кого зміг дотягнутись. Йому навіть вдалося достукатися до команди першої леді Олени Зеленської і поговорити про наявні бар’єри. Саме завдяки цьому вдалося зрушити справу з мертвої точки, каже Пчолкін.

У 2022 році Міністерство охорони здоров'я видало наказ №1817, який затвердив новий перелік медичних протипоказань. Ці зміни вперше закріпили пріоритет функціональності над суворим медичним діагнозом. Замість застарілого підходу, де не враховувались принципи інклюзивності й будь-яка фізична інакшість розглядалася як непереборна перешкода, нові норми впроваджували концепцію розумного пристосування. Це означає, що державна система визнала: набагато більше людей із порушенням функцій, пов’язаних із рухами, можуть бути безпечними водіями. Головне — оснастити авто відповідними допоміжними засобами — від сучасних модифікацій ручного керування до джойстиків або адаптованих педалей. Таким чином, фокус змістився із заборон, пов’язаних зі станом здоров’я, на технічні можливості адаптації середовища під потреби водія.

Згодом МВС запустило новий флагманський проєкт —  «Безбар’єрні автошколи».  Віталій, який адвокатував цю тему роками, допомагав із навчанням інструкторів — зокрема показував різноманітні варіанти адаптації автівок. 

Сьогодні ця ініціатива перетворилася на мережу з семи інклюзивних автошкіл у Києві, Львові, Одесі, Дніпрі, Кропивницькому та Кам'янці-Подільському. У межах підтримки ПРООН та уряду Японії школи отримали 8 адаптованих навчальних автомобілів Toyota та 14 планшетів для навчального процесу. Крім технічного оснащення, ПРООН підтримала оновлення бренду Безбар’єрних автошкіл та реалізувала загальнонаціональну комунікаційну кампанію, спрямовану на підвищення обізнаності, зменшення стигми та залучення більшої кількості людей з інвалідністю до навчання водінню. Паралельно ПРООН працює і над посиленням інституційної спроможності системи: зокрема представники МВС проходили навчання у Нідерландах, де вивчали європейські підходи до інклюзивного навчання водіїв, використання асистивних технологій та сучасних методів оцінювання здатності людини керувати автівкою. Ці знання уже стають каталізатором якісних змін у системі навчання й сертифікації безбар’єрного водіння.

Віталій навчав персонал сервісних центрів МВС, а також фахівців та фахівчинь Безбар’єрних автошкіл працювати з людьми з інвалідністю, а згодом став одним із перших, хто отримав посвідчення водія завдяки Безбар’єрним автошколам. Сьогодні, через два з лишком роки, він проїхав уже понад 70 тисяч кілометрів, а сотні тисяч людей, яких раніше вважали непридатними для водіння, можуть навчатися і жити незалежніше.

Фото: ПРООН в Україні