LocationsПівдень мого дому. Україна
30 червня 2026
ВІДКРИТА ДУША
Якщо їхати на захід від Запоріжжя, небо поступово змінюється — дим заводів залишається позаду, і десь між полями і лісосмугами Херсонщини воно стає ширшим і вищим. Саме таким його бачить Оксана Пасічник, яка переїхала сюди з півночі України — Житомирщини — до коханого чоловіка і залишилася назавжди.
«То батьківщина, де народилась, а це батьківщина, де я стала собою», — ділиться жінка. 14 років Оксана керує місцевим Центром культури і дозвілля. Будівля — колишня лютеранська церква 1868 року, пам'ятка архітектури.
«У нас було дуже насичене й активне духовне та культурне життя. У 2022-му році ми готувалися до концертної програми на честь 8 березня», — пригадує Оксана.
Концерт так і не відбувся. З початком повнмасштабного вторгнення місцеві організували тут гуманітарний штаб. Під час окупації та бойових дій будівля зазнала руйнувань.
«Великої шкоди наробили, але вони нас не зламали. У нас зараз вирує культурне життя, діток дуже багато повернулося», — розповідає Оксана і проводить екскурсію пошкодженою будівлею.
Зараз на будівлі закінчують робити новий дах. Ремонт відбувається за підтримки ПРООН та Уряду Республіки Корея.
«Це дуже велика радість. Це центр нашого культурного життя, і на ньому вже є дах — новенький, цілий дах», — розповідає Оксана, не приховуючи радості.
Але для громади це не просто ремонт — це відродження, відновлення ідентичності.
«Я люблю ці місця за такий херсонський колорит. Люди працьовиті. Ось у нас війна, а на базарі що люди скуповують? Квіти, дерева, кущі. Ніхто не закрився у собі. Душа така відкрита», — розповідає про своїх односельців Оксана.
Вона і сама цьогоріч посадила абрикоси, персики, ягоди, багато квітів: «Після цього всього страшного всім хочеться дивитися на красу», — каже жінка.
УНІКАЛЬНИЙ КРАЙ
Зв'язок із природою — важлива частина українського півдня.
«У нас є річка, соснові бори — нас чотири ліси оточують. У нас прекрасні землі. Могутній Дніпро, два моря, Асканія-Нова — це все зараз окуповано. Дуже болить, коли знищено те, що будували наші батьки, діди».
Ігор Головко знає кожну місцину у своїй громаді. Він народився у Великій Олександрівці, побудував тут своє життя і сьогодні працює заступником начальника військової адміністрації з відновлення критичної інфраструктури.
Велика Олександрівка також пережила окупацію. Зараз тут проживає вісім тисяч людей. Частина з них — вимушені переселенці з лівого окупованого берега Херсонщини. Під час розмови Ігор показує уламок снаряда — один із тисяч тих, що прилетіли в громаду. Постраждала і техніка на комунальному майданчику.
«Наш старенький сміттєвоз потрапив під обстріл. Він був майже знищений. Дуже довго ми його відновлювали. А за цей час у нас багато сміття накопичилося на вулицях», — розповідає Ігор.
Тепер у громаді є новий великий автомобіль, який передала ПРООН за підтримки Уряду Республіки Корея. «Ця машина і вчасно, і вдало потрапила в громаду», — каже Ігор.
І додає: «Наше завдання зараз — щоб людям не підвищувати тарифи, але підвищити якість надання послуг. Хочеться, щоб наші люди жили щасливіше. Щоб відчували турботу».
КОЗАЦЬКИЙ ДУХ
«Козацьким духом. Я думаю, цим відрізняється Запорізька область від інших», — каже Марина Кононенко і посміхається. Вона уродженка Запоріжжя — великого промислового міста. До лінії фронту звідси — 20 кілометрів.
«Над головою літає, а я карабкаюсь зі своїми проблемами по здоров'ю. Не знаю, що і страшніше».
У 2022 році Марині діагностували онкологію. Четверта стадія, 23 курси хіміотерапії. Хвороба пошкодила суглоб, через що пересуватися самостійно стало важко. «Я лікуюсь і проходжу хіміотерапію. Щодня я приїжджала на процедури, на лікувальну фізкультуру», — розповідає вона. Це стало можливим завдяки соціальному таксі — автомобілю, придбаному за підтримки ПРООН та Уряду Республіки Корея.
Транспортом Марина користується з жовтня 2025 року. «Я можу поїхати в будь-яку держустанову. А як я вдячна водіям», — промовляє Марина, витираючи сльози. «Уявити не могла, що колись знадобиться така допомога і мені».
«Південь мого дому. Україна» — історії людей, які живуть на півдні країни в умовах війни. Про тих, хто пережив окупацію і руйнування — і не зупинився. Хто відроджує культуру й ідентичність, а також відновлює щоденне життя своїх громад. Різні міста, різні обличчя, різні болі. Їх об'єднує одна земля і віра в неї. Бо відновлення починається не з будівель, а з людей. І разом із ними на цьому шляху — ПРООН та Уряд Республіки Корея.
* * *
Фото: Назарій Мазилюк / ПРООН в Україні
Related
content
content
