LocationsГромада, в якій за підтримки ПРООН і міжнародних партнерів з’являються точки опори
Кременчук: місто людяності та витривалості
31 березня 2026
На Кременчук, розташований на обох берегах річки Дніпро, на п’ятому році повномасштабного вторгнення припадає багато російських ударів, націлених на Полтавщину та її цивільну інфраструктуру. Крізь дим заводів, обстріли й виклики війни місто — приклад витривалості й упровадження вдалих ініціатив.
Громада приймає переселенців, медколеджі готують нових фахівців, відкриваються простори для творчості, освіти й підтримки. Стійкість і турбота — невіддільна частина щоденного життя.
Саме про це — й низка проєктів, реалізованих громадою Кременчука спільно з Програмою розвитку ООН (ПРООН) в Україні та її партнерами.
Завтра буде трохи легше
Давня історія Кременчука формувалася на перехресті торговельних шляхів, культур і військових подій. У XX столітті Кременчук наростив виробничі м’язи. Сьогодні він зберігає статус індустріального вузла. Тутешні підприємства постачають продукцію не лише в Україні, а й на експорт, тримаючи місто на економічній мапі країни навіть у воєнний час.
Сучасний Кременчук — промисловий центр із загартованим працею характером та історичною пам’яттю. Дніпро ділить його на дві частини: промислова, що на одному березі, контрастує зі спокоєм і затишком на іншому.
27 червня 2022 року — один із найтрагічніших днів у новітній історії міста: росіяни поцілили ракетою в торговельний центр. Пожежа миттєво охопила будівлю і забрала життя 22 людей.
Від початку повномасштабного вторгнення промислова й енергетична інфраструктура міста регулярно зазнає обстрілів, унаслідок чого виникають перебої з електрикою, опаленням та водою.
Попри постійні загрози й руйнування, Кременчук не тільки проживає біль, а й підтримує інших. Нині в місті — понад 31 тисяча внутрішньо переміщених осіб. Загалом тут 210 тисяч населення: у зв’язку з великою кількістю переселенців навіть у війну цей показник суттєво не зменшився.
Увечері громада часто занурюється в темряву блекаутів. Дороги порожніють, у вікнах мерехтять свічки й автономні засоби освітлення. Люди тут у готовності до можливих ракетних ударів чи дронових атак і в надії, що завтра буде трохи легше.
Допомагати своїм і гостям
24 лютого 2022 року через Кременчук ішли нескінченні потоки тих, хто тікав від бойових дій в інших регіонах України. Уже в перші години повномасштабного вторгнення розгорнули гуманітарний штаб: міста-побратими з усього світу надсилали засоби гігієни, дитячі речі. Гуртожиток університету став прихистком. Волонтери, психологи, підприємці долучилися стихійно: хтось приносив їжу, теплий одяг, хтось зустрічав евакуаційні потяги, передаючи воду та їжу просто у вагони.
Ольга Усанова — заступниця міського голови. У Кременчуці вона вже дев’ять років відповідає за соціальний захист. Усе, що стосується людей у громаді, — так жінка окреслює свою зону відповідальності. Кременчук для Ольги — не просто місце роботи. Це її рідне місто, яке вона відчуває, і всюди, навіть у далеких поїздках, упізнає своїх земляків.
Війна — виклик для громади в питаннях соціального піклування, бо поставила її перед необхідністю вирішення низки проблем, з якими раніше не стикалися. У липні 2025 року в Кременчуці, розповідає Ольга Усанова, запрацював Простір соціальної адаптації та інтеграції «Турбота» — сучасний безбар’єрний офіс, створений у співпраці з Європейським Союзом (ЄС) і ПРООН під егідою Міністерства соціальної політики, сімʼї та єдності. Він забезпечує доступ до різноманітних соціальних послуг: ті, кому потрібна допомога, знаходять тут відповіді на свої запитання.
Ця локація — один із прикладів того, як працюють інтегровані центри соціальних послуг, поєднуючи різні види допомоги під одним дахом. Робота центру має три основні напрями: підтримка ветеранів і ветеранок, родин, що опинилися у складних життєвих обставинах, а також протидія домашньому насильству. За пів року «Турбота» стала точкою опори для сотень людей. Найчастіше сюди приходять родини загиблих військових — не по формальну послугу, а за увагою, підтримкою та відчуттям, що вони не залишилися наодинці зі своїм болем.
«Турбота» продумана так, щоб кожен і кожна мали змогу знайти безпечне місце для розмови й відновлення — від дитячої кімнати й кабінетів для індивідуальних консультацій до конференцзалу й навчального класу з технікою.
«Людям важливо спілкуватися з тими, хто пережив схожий досвід. Часто людська підтримка сильніша за будь-які офіційні послуги. Ми не хотіли, щоб містяни почувалися у просторі, як у держустанові. “Турбота” — про простоту і доступність», — пояснює Ольга Усанова.
У «Турботі» немає віконець, за якими сидить персонал: адміністратор зустрічає кожного та кожну й допомагає зорієнтуватися. Відвідувачі так звикли до відкритості, що використовують локації для зборів, зустрічей чи лекцій.
Допомога має звичку приходити туди, де найпотрібніша, — до містян старшого віку, людей з інвалідністю, маломобільних жителів і жительок віддалених районів. Завдяки співпраці з ЄС і ПРООН громада Кременчука отримала автомобіль для надання мобільних соціальних послуг, оснащений інвентарем і обладнанням для забезпечення догляду вдома, паліативної допомоги й натуральної підтримки. Фактично це — соціальна служба на колесах. Із серпня до кінця 2025 року до мобільної команди звернулося 122 людини, яким фахівці надали 163 послуги.
Час реагування на звернення скоротився в рази й дав змогу розширити спектр послуг. На виїздах працює мультидисциплінарна команда: психолог, юрист, медсестра, майстри з ремонту, перукарі, швачки, прачки, взуттєвик.
«У таких випадках діє злагоджений механізм: соцпрацівник координує допомогу й оцінює потреби, водій відповідає за логістику, майстер усуває побутові несправності, перукар підстригає. Мобільний формат підвищує довіру до соціальних служб, оскільки робить допомогу доступною і своєчасною», — пояснює директорка Центру надання соціальних послуг «Турбота» Марина Ємець.
Найбільше, зізнаються працівники, в цій роботі вони запам’ятовують слова подяки від людей за просте відчуття, що про них не забули. Один із показових впливів — коли регулярні візити перукаря не просто допомагають доглядати за собою, а й помітно покращують настрій та емоційний стан людей.
Безпека замість страху
Уже два роки у Кременчуці працює Робоча група із залучення громади за участі міської влади, поліції та громадських організацій, що збирається щонайменше раз на квартал або частіше, якщо є нагальна потреба, та працює над ідеями, як зробити місто безпечнішим і комфортнішим. На засіданнях долають конкретні виклики: від встановлення світлофорів на небезпечних ділянках — до облаштування велодоріжок.
Саме робоча група, до прикладу, ініціювала програму «Безпечний Кременчук», яку фінансуватимуть із міського бюджету.
«Патрульна поліція розробила проєкт із візуалізацією, в якому вони показали, де у місті бачать велодоріжки. Зробити їх там — завдання для комунальних служб на 2026 рік. Завдяки ініціативі у Кременчуці встановлено кілька світлофорів, які працюють навіть під час блекаутів», — додає Ольга Усанова, яка очолює робочу групу.
Загалом же «Безпечний Кременчук» — це трирічна міська програма, спрямована на посилення безпеки й відновлення громади в умовах війни. Вона охоплює кілька ключових напрямів: безпека в освіті (класи безпеки, велошкола), психоемоційна підтримка (простори відновлення, табори для відпочинку дітей), інформування (лекції щодо вакцинації та правил дорожнього руху), соціальна підтримка ветеранів і родин загиблих військових. Програма сприяє захисту прав дітей, соціальній підтримці вразливих категорій і безбар’єрному доступу до послуг.
Є в місті також простори, створені з бажанням потурбуватися про дітей. ПРООН завдяки фінансовій підтримці Уряду Данії допомогла відкрити в Кременчуці «зелену кімнату» — спеціально облаштовану локацію, де правоохоронці й психологи працюють із дітьми, які перебувають у конфлікті із законом, стали свідками злочинів або потерпілими. Тут усе продумано так, щоб дитина почувалася максимально комфортно й безпечно. Приміщення поділене на дві зони: в одній — із дитиною спілкується психолог, підтримуючи її, у другій — поліцейські спостерігають за розмовою через скло. Усі дії фіксуються на відео, щоб уникнути повторних допитів і ретравматизації.
Старша інспекторка сектору ювенальної превенції Кременчуцького районного управління поліції Євгенія Святна працює з дітьми з 2023 року й добре розуміє, як багато важать перші хвилини спілкування. Тому ще до інтерв’ювання дитині пояснюють усе — навіть те, що в кімнаті є камери.
«Завдяки цій методиці бачиш стан дитини: комфортно чи ні, встановлюєш контакт. Кімната обладнана всімнеобхідним: іграшками, конструкторами, фігурками людей. Це спрощує відтворення події, яку пережила дитина», — ділиться Євгенія.
Діти реагують на простір майже завжди однаково — здивуванням: «Ого, як у вас гарно!». Або: «Скільки тут іграшок!».
Якось дівчинка зайшла до кімнати, довго розглядала іграшки й раптом зупинилася біля великого м’якого гусака: «А як його звати?». Їй відповіли: «Він ще не має імені, але ти можеш допомогти з цим». Тож вона подумала й сказала: «Нехай буде Валерчик».
Тепер кожній дитині насамперед представляють гусака Валерчика й розповідають цю історію. До Кременчука для інтерв’ювання за цією методикою приїздять і з інших громад Полтавщини. Фахівці кажуть: таких кімнат треба більше, це допомагає дитині прожити складний досвід.
Підготовка до викликів
Кременчуцький медичний коледж імені Володимира Литвиненка, що 2024 року відзначив своє 120-річчя, — єдиний заклад передфахової медичної освіти в місті, що робить його ключовим для підготовки молодших медпрацівників для всього регіону.
«Фактично всі медсестри, фельдшери й акушери Кременчука — наші випускники», — говорить директорка коледжу Світлана Малик.
Заклад пережив кілька реформ освіти, пандемію та, як і всі українці, переживає повномасштабне вторгнення. У перші місяці великої війни тут працювали онлайн, а вже з квітня студенти та студентки повернулися до аудиторій. Навчалися у підвальних приміщеннях, де облаштували укриття. Аби поліпшити умови для майже 600 студентів, за підтримки ЄС і ПРООН у 2025 році тут облаштували Центр симуляції та навчання.
Цей простір ще рік тому був звичайною аудиторією. Тепер же перетворився на майже лікарняний блок із сучасним обладнанням. Тут живе «Анна» — манекен людського зросту, ваги, з повною імітацією критичних станів. Вона реагує на кожну дію студентів. Вони бачать на моніторі, що роблять неправильно, чи достатньо глибоко натискають на грудну клітку, чи правильно проводять вентиляцію легень.
«Старі манекени не мали таких функцій, там була мінімальна реалістичність. Тепер же з ним працюють у сценаріях, максимально наближених до життя — і до ситуацій, які можуть чекати їх у лікарні або на виклику. Підготовка випускників і випускниць стала значно ефективнішою», — розповідає Світлана.
Окрім великого манекена, кабінет оснащено макетами рук для венозних вливань, модулями для катетеризації та відпрацювання практичних навичок на стегновій артерії. Тут проходять практику не лише студенти, а й досвідчені фахівці: медики з різних лікарень міста підвищують кваліфікацію саме в цьому коледжі.
Протягом 2025 року за сприяння ЄС і ПРООН навчальний заклад отримав ще й два сучасні комп'ютерні класи — 28 комп’ютерів, мультимедійне обладнання, меблі. Нині тут мріють про два додаткові манекени: немовля і підліток. Адже в дітей інші алгоритми реанімації та інша фізіологія, тому для реанімації повного циклу потрібні всі вікові групи.
Серед студентів новий симуляційний центр став улюбленим місцем. За їхніми словами, таке навчання полегшує зворотний зв'язок, вони бачать кожну помилку.
«Із фантомами старого зразка серце “заводилося” занадто легко. А тут усе, як у житті: маєш докласти реальну силу, діяти швидко, правильно й технічно», — додає директорка закладу.
Четвертокурсник Дмитро Беленко — майбутній фельдшер, якому «Анна» допомагає опановувати лікувальну справу. Вчиться того, що повинен уміти робити фельдшер першої ланки: серцево-легенева реанімація, вимірювання тиску, відновлення прохідності дихальних шляхів, постановка периферичних і свічкових катетерів, транспортування пацієнта з підлоги на ліжко.
Хлопець досі згадує, якою захопленою була вся його група після першого заняття в центрі.
«Ми просто стояли шоковані. У нас такого ніколи не було. Викладач сказав: тут можна всього торкатися, все пробувати. Дуже вразив монітор, на який виведені всі показники — як у справжній реанімації. Симуляція — не просто сучасне навчання, а шанс спокійно реагувати там, де інші губляться. Так можна якісніше відпрацьовувати навички», — ділиться Дмитро Беленко.
Під час практики в лікарні Дмитру довелося ставити периферичний катетер уже реальному пацієнту. І якби не ці тренування, то, каже, нервував би, а так: руки все пам’ятають. Для коледжу — це не просто сучасне обладнання, а можливість в умовах війни стати платформою, яка підсилюватиме всю міську медичну систему.
Віднаходити силу
Центр життєстійкості в Кременчуці давно виправдав свою назву — «Місце сили». Для місцевих і переселенців тут — точка опори.
Центр працює у місті з жовтня 2024 року, створений за ініціативи ГО «Клуб рибалок України» та Кременчуцького міського комітету молодіжних організацій, підтримки ПРООН і Фонду ООН у галузі народонаселення в Україні за кошти ЄС. Цей простір обладнаний усім необхідним для проведення тренінгів, семінарів, майстер-класів. Загальна сума підтримки сягнула понад 4 мільйони гривень. Серед іншого, вдалося зробити ремонт приміщення та закупити меблі.
Принцип роботи Центру життєстійкості простий: кожен і кожна, хто потребує підтримки або має ідеї для проведення власних заходів, може сюди прийти.
Фахівці із соціальної роботи й психологи щодня проводять заняття з відповідального батьківства, тренінги для дітей і дорослих, арттерапію, групові психологічні сесії. За 2025 рік центр надав понад 3 400 індивідуальних послуг, а також організував 128 групових заходів, у яких взяли участь понад 17 тисяч жителів і жительок громади.
Наприклад, до «Школи волонтерства» (одна з ініціатив центру) долучилися майже 70 підлітків. Для дружин військових організували проєкт «Живи, дій, відчувай». Малечу знайомлять з українською культурою в межах «Етношколи». Для людей старшого віку влаштовують читання поезії, заняття зі зниження стресу під час тривог. Крім цього, психологи Центру життєстійкості допомагають подолати тривалу розлуку військових із родинами та налагодити спілкування після повернення з фронту.
«Окремо підтримуємо переселенців: половина наших фахівців також переїхали в Кременчук через війну, вони й самі шукали підтримки, а тепер допомагають іншим. Дехто зізнається: тут місце, де вони знову відчули себе частиною спільноти», — розповідає керівник центру Андрій Макаров.
Це не просто приміщення, а місце, де люди повертаються до активного життя. А відтак відвідувачі відволікаються від життєвих турбот, знаходять нових друзів. У планах — і надалі залучати грантову підтримку, аби розширювати можливості.
Формувати майбутнє
Артем Радіонов — керівник громадської організації «Молодіжна щаслива родина». Ще у 2011 році він об’єднався з однодумцями для запуску соціальних ініціатив у Кременчуку, а 2019-го вони офіційно зареєстрували громадську організацію. Його команда із 25 активістів за підтримки ЄС і ПРООН у 2023 році запустила «Хаб майбутнього». Це — ще одна ініціатива з Кременчука, що стала точкою тяжіння для тисяч містян.
На одній із вулиць у центральній частині Кременчука базується хаб із творчими заходами на будь-який смак — музичні інтенсиви, джем-сесії чи навіть запис власної пісні у студії звукозапису. Проте тут місце не лише для мистецтва, у межах освітнього блоку працює бізнес-школа, фото- й відеошкола. «Молодіжна щаслива родина» організовує табори для дітей, заходи для переселенців і підтримує родини, які опинилися в складних життєвих обставинах.
«Наша ініціатива для того, щоб молодь знаходила собі друзів, реалізацію, своє місце в Україні й не хотіла їхати деінде», — розповідає Артем Радіонов.
Дійсно унікальною можна вважати співпрацю «Хаб майбутнього» з Кременчуцькою дитячою колонією. Команда регулярно проводить там творчі й освітні заняття, щоб показати альтернативний шлях, іншу модель життя, де є місце для творчості й успіху.
4 350 відвідувачів зафіксував хаб за час свого існування. Кожен із них приніс сюди свою історію та ідею. Для Артема ж Кременчук — рідний дім. Попри безліч шансів поїхати, він завжди обирав залишатися та розвивати місто. Хоча багато хто вважає, що Кременчук має суворий промисловий характер, тут активне культурно-мистецьке життя.
«Для нас “Хаб майбутнього” — не просто проєкт. Це спосіб формувати місто, в якому хочеться жити», — резюмує Артем Радіонов.
***
Кременчук під час війни — не лише заводські труби й промисловий шум. Це місто, де допомога — не цифри у звітах, а людські обличчя та історії: про соціальні служби на колесах, простори турботи, симуляційні медичні центри чи хаби для молоді.
Місто не завмерло й не зламалося, тут будують нові опори. Між темрявою й надією Кременчук обирає майбутнє.
Матеріал підготовлено в межах флагманського партнерства ПРООН та ЄС «EU4Recovery — Розширення можливостей громад в Україні».
Фото: Тетяна Шавловська / Reporters / ПРООН в Україні
Related
content
content
