Locations«Приборкуючи пил війни»
У Кривому Розі, місті на Дніпропетровщині, звук вибухів був частиною повсякденного життя задовго до початку повномасштабної війни. Місто відоме своїми гігантськими залізорудними кар’єрами, які стали невід’ємною частиною місцевого ландшафту, а його промисловість значною мірою залежить від контрольованих вибухів під час видобутку руди. Однак після кожного такого вибуху в повітрі залишаються густі хмари пилу й токсичних газів, що впливають на довкілля та здоров’я мешканців міста.
Для Вадима Щокіна це не абстрактна проблема. Він стикається з нею щодня.
Більшу частину своєї професійної кар’єри Вадим присвятив прикладній науці, працюючи на перетині інженерії, енергоефективності та захисту довкілля. Сьогодні він очолює науково-дослідний інститут, який десятиліттями співпрацює з гірничодобувною промисловістю України. Останніми роками його увага дедалі більше зосереджувалася на питаннях екологічної безпеки, однак повномасштабна війна зробила цю роботу ще складнішою — і водночас ще більш нагальною.
Промислове виробництво скоротилося, що призвело до зменшення фінансування. Обстріли відбувалися неподалік інституту, а відключення електроенергії стали звичною частиною життя. Взимку будівлю не вдавалося належним чином опалювати.
«Одного разу взимку люди сиділи за комп’ютерами та працювали з лабораторним обладнанням у зимових куртках, — згадує Щокін. — Було складно. Але ми продовжували працювати».
Команда скоротилася до 33 людей, але ті, хто залишився, адаптувалися до нових умов. Вони продовжують розробляти практичні рішення — зокрема реагент, здатний поглинати гази, що виділяються під час вибухів у кар’єрах.
Це просте на перший погляд рішення має помітний результат: воно допомагає зменшити викиди та дає змогу працівникам швидше й безпечніше повертатися на місце робіт.
«Раніше концентрація газів і пилу створювала реальні ризики. Тепер ми бачимо чітке покращення», — каже Щокін.
Війна триває, і разом із нею зростають нові екологічні загрози, накладаючись на ті, що вже існували через промислове виробництво. Коли будівлі зазнають пошкоджень, небезпечні матеріали, зокрема азбест, можуть потрапляти в повітря та залишатися там ще довго після обстрілу.
У відповідь на цю загрозу Вадим та його колеги створюють лабораторію для моніторингу забруднення азбестом. Нове обладнання дасть змогу відстежувати зміни в довкіллі після обстрілів і краще розуміти довгострокові ризики для мешканців.
Підтримувати цю роботу в умовах війни непросто. Завдяки ініціативам, що реалізуються за підтримки Програми розвитку ООН (ПРООН) та фінансуються урядом Швеції, екологічні установи Кривого Рогу отримали обладнання та лабораторні ресурси, які допомагають посилити моніторинг стану довкілля та реагування на екологічні загрози.
У місті, де промисловість і війна перетинаються щодня, робота Вадима — не про гучні заяви. Вона про практичні зміни, які роблять повітря трохи безпечнішим для тих, хто ним дихає.
«Я не бачу себе десь в іншому місці, — каже він. — Я тут народився і тут можу бути корисним. Моє місце — тут, і я працюю заради України».
