Locations«Відновлюючи шлях до життя»
Коли говорять про «стійкість» українців, Оксана Стародубцева — одна з тих, хто власним прикладом щодня показує, що насправді означає це слово.
За освітою Оксана вишивальниця та закрійниця. Колись її життя було присвячене творчості та ремеслу. Але, долучившись за прикладом матері до газової галузі, Оксана згодом опинилася на передовій боротьби за енергетичну безпеку України.
Від початку повномасштабного вторгнення її робота кардинально змінилася. Те, що раніше було звичайним технічним обслуговуванням, перетворилося на аварійне реагування в умовах постійної небезпеки.
Сьогодні Оксана керує бригадою, яка ремонтує газопроводи в Нікополі на Дніпропетровщині, що постійно зазнає атак, неподалік від Запорізької атомної електростанції, яка перебуває під російською окупацією.
Оксана та її команда часто одними з перших прибувають на місце після обстрілів, щоб відновити пошкоджені газопроводи та не допустити подальшої небезпеки для місцевих мешканців. Дрони, артилерія та повторні удари роблять навіть звичайне пересування небезпечним. Іноді бригада не може користуватися транспортом, адже він може стати мішенню для російських атак, тому до місця роботи доводиться діставатися пішки.
«Звичайно, нам страшно, — каже Оксана. — Але ми продовжуємо працювати, бо люди чекають на нашу допомогу».
Кожен такий виїзд пов’язаний із ризиком. Оксана згадує один із нещодавніх випадків, коли під час роботи почалася атака дронів. Разом із командою ій довелося кинутися в укриття за парканом і лежати нерухомо серед кіз місцевого жителя, поки дрони кружляли над ними.
«Ти відповідаєш не лише за своє життя, а й за життя всієї бригади», — каже вона.
Пліч-о-пліч з Оксаною в цій самій бригаді працює її чоловік.
«Він — моє дихання», — каже вона.
Спільна робота допомагає їм підтримувати одне одного, коли емоційне навантаження стає надто важким.
Попри страх, який збільшується з кожним новим виїздом, Оксана залишається опорою для своїх двох дорослих синів і для місцевих мешканців, які чекають, коли в їхніх домівках знову з’явиться маленьке полум’я газу.
Для Оксани її відповідальність — це не лише про інфраструктуру. Відновити газопостачання часто означає повернути людям відчуття нормального життя, особливо взимку, коли цілі громади залежать від газу для опалення.
«Люди чекають на це маленьке полум’я у своїх домівках, — каже вона. — Іноді в них немає й електрики. Вони розпалюють вогонь, заварюють нам чай, приносять усе, що мають, аби лише підтримати нас, поки ми працюємо».
Програма розвитку ООН (ПРООН) та Уряд Норвегії є важливими партнерами у підтримці мешканців цих прифронтових територій. Оксана зазначає, що громади цього району покладаються на постійну гуманітарну допомогу, яку забезпечує міжнародна спільнота.
Для Оксани ці зусилля є частиною більш масштабної системи, яка допомагає громадам вистояти.
«Я вдячна всім, хто підтримує людей тут», — каже вона.
Та її власні мрії прості. Як і багато українців, які живуть в умовах війни, вона мріє про те, що колись здавалося звичайною частиною життя.
«Відпочити, — каже вона. — Знову подорожувати. Побачити море, поїхати в гори, відвідати музеї та театри. Проводити час із родиною».
А поки цього не сталося, вона продовжує працювати, відновлюючи шлях до життя.
