«Дім, що відроджується»
Для Зорє Ганієвої початок повномасштабного вторгнення став жорстоким повторенням історії.
Як кримська татарка, вона з дитинства чула історії про депортацію своїх предків. А у 2022 році сама опинилася перед необхідністю залишити свій дім. 18 травня — саме в день, коли вшановують пам’ять жертв депортації кримських татар, — Зорє офіційно зареєструвалася як внутрішньо переміщена особа неподалік Києва. Незадовго до цього вона була змушена залишити рідну Чорнобаївку на Херсонщині, дбаючи насамперед про безпеку своїх двох маленьких доньок, адже ситуація в області стрімко погіршувалася.
Ще до того, як залишити Чорнобаївку, Зорє постійно їздила між Херсоном і селом, яке перебувало під окупацією. Попри значні ризики, вона продовжувала працювати та підтримувати свою громаду.
«Я мала повертатися й бачити, що там відбувається», — згадує вона.
У ті місяці Зорє продовжувала активно працювати: координувала поширення інформації, підтримувала комунікацію через офіційні канали та за можливості доставляла громаді необхідні речі. Кожна поїздка через російські блокпости була пов’язана з величезним ризиком, але відданість своїм землякам була сильнішою за страх.
«Це було небезпечно, але я мала бути там», — каже вона.
У листопаді 2022 року Чорнобаївку звільнили, але для Зорє та багатьох інших мешканців небезпека на цьому не закінчилася. Село й досі перебуває під постійними інтенсивними обстрілами, тому родини не можуть безпечно повернутися сюди назавжди.
Зараз Зорє живе з доньками на Київщині, але продовжує їздити до Чорнобаївки, де очолює роботу з відновлення. Її доньки тим часом досі мріють повернутися до життя, яке вони знали раніше.
«Вони дуже сумують за ним», — каже Зорє.
Зорє Ганієва з Міккелем Гьорликом у Чорнобаївці, листопад 2025 року.
Сьогодні Зорє очолює муніципальні ініціативи, спрямовані на відновлення громади з нуля. Її робота охоплює відновлення пошкодженої інфраструктури, покращення доступу до базових послуг і створення умов, які допоможуть людям залишатися у своїй громаді.
Для неї важливо не лише повернути тих, хто був змушений виїхати, а й дати реальні причини залишатися тим, хто постійно перебував у громаді.
«Я хочу, щоб люди бачили, що тут є майбутнє», — каже вона.
Завдяки співпраці з міжнародними партнерами, зокрема Програмою розвитку ООН (ПРООН) та Урядом Данії, громада поступово переходить від екстреного реагування до довгострокового відновлення. Відновлення водопровідних мереж, створення громадських просторів та інші подібні проєкти є важливою частиною цього процесу.
Зорє також невтомно шукає нові можливості для підтримки громади. Вона представляє Чорнобаївку на національних і міжнародних заходах, щоб налагоджувати партнерства, які можуть принести довгострокові зміни.
Для неї ця робота глибоко особиста й тісно пов’язана з її спадщиною.
«Мій народ пережив так багато, — каже вона. — Тому і я маю бути сильною».
Попри всі виклики, Зорє продовжує повертатися до Чорнобаївки та вірить, що одного дня це знову буде місце, де її родина та інші люди зможуть безпечно жити.
«Ми хочемо жити тут, на своїй землі, — каже вона. — І ми самі будемо визначати своє майбутнє».