«Дім, що відроджується»

Для Зорє Ганієвої початок повномасштабного вторгнення став жорстоким повторенням історії.

Як кримська татарка, вона з дитинства чула історії про депортацію своїх предків. А у 2022 році сама опинилася перед необхідністю залишити свій дім. 18 травня — саме в день, коли вшановують пам’ять жертв депортації кримських татар, — Зорє офіційно зареєструвалася як внутрішньо переміщена особа неподалік Києва. Незадовго до цього вона була змушена залишити рідну Чорнобаївку на Херсонщині, дбаючи насамперед про безпеку своїх двох маленьких доньок, адже ситуація в області стрімко погіршувалася.

Ще до того, як залишити Чорнобаївку, Зорє постійно їздила між Херсоном і селом, яке перебувало під окупацією. Попри значні ризики, вона продовжувала працювати та підтримувати свою громаду.

«Я мала повертатися й бачити, що там відбувається», — згадує вона.

У ті місяці Зорє продовжувала активно працювати: координувала поширення інформації, підтримувала комунікацію через офіційні канали та за можливості доставляла громаді необхідні речі. Кожна поїздка через російські блокпости була пов’язана з величезним ризиком, але відданість своїм землякам була сильнішою за страх.

«Це було небезпечно, але я мала бути там», — каже вона.

У листопаді 2022 року Чорнобаївку звільнили, але для Зорє та багатьох інших мешканців небезпека на цьому не закінчилася. Село й досі перебуває під постійними інтенсивними обстрілами, тому родини не можуть безпечно повернутися сюди назавжди.

Зараз Зорє живе з доньками на Київщині, але продовжує їздити до Чорнобаївки, де очолює роботу з відновлення. Її доньки тим часом досі мріють повернутися до життя, яке вони знали раніше.

«Вони дуже сумують за ним», — каже Зорє.

Сьогодні Зорє очолює муніципальні ініціативи, спрямовані на відновлення громади з нуля. Її робота охоплює відновлення пошкодженої інфраструктури, покращення доступу до базових послуг і створення умов, які допоможуть людям залишатися у своїй громаді.

Для неї важливо не лише повернути тих, хто був змушений виїхати, а й дати реальні причини залишатися тим, хто постійно перебував у громаді.

«Я хочу, щоб люди бачили, що тут є майбутнє», — каже вона.

Завдяки співпраці з міжнародними партнерами, зокрема Програмою розвитку ООН (ПРООН) та Урядом Данії, громада поступово переходить від екстреного реагування до довгострокового відновлення. Відновлення водопровідних мереж, створення громадських просторів та інші подібні проєкти є важливою частиною цього процесу.

Зорє також невтомно шукає нові можливості для підтримки громади. Вона представляє Чорнобаївку на національних і міжнародних заходах, щоб налагоджувати партнерства, які можуть принести довгострокові зміни.

Для неї ця робота глибоко особиста й тісно пов’язана з її спадщиною.

«Мій народ пережив так багато, — каже вона. — Тому і я маю бути сильною».

Попри всі виклики, Зорє продовжує повертатися до Чорнобаївки та вірить, що одного дня це знову буде місце, де її родина та інші люди зможуть безпечно жити.