LocationsТурбота про тих, хто живе поруч із війною
Психологиня про підтримку рятувальників і родин загиблих колег на Донеччині
Поки психологиня Анна Гуменюк у 2016-му не почала працювати у Державній службі України з надзвичайних ситуацій (ДСНС) на Донеччині, вона не знала, що серед рятувальників є психологи, ба більше — їхня робота там украй потрібна. Коли вона приєдналася до команди, поринула у нову роботу з головою.
ДСНС — центральний орган України з питань цивільного захисту, що забезпечує запобігання та реагування на надзвичайні ситуації, проведення рятувальних операцій, пожежогасіння, гуманітарне розмінування та управління наслідками катастроф. Однак у нових реаліях роль Гуменюк змінилася, аби відповідати викликам воєнного часу.
До сьогодні Анна продовжує виїжджати на планові евакуації із прифронтових територій і надавати допомогу в надзвичайних ситуаціях. Вона підтримує сім'ї загиблих колег, зокрема працює з їхніми дітьми. Анна каже, що робота з утратою важка сама собою, особливо для такої емпатичної людини, як вона. Утім жінка жодного дня не шкодувала про своє рішення стати психологинею ДСНС.
Гуменюк пригадує випадок, коли разом із командою працювала на місці обстрілу. Вона згадує, що після двох діб роботи одна з родин сказала їй: «Аню, ти на своєму місці». Про цей момент вона думає щоразу, коли робота здається надскладною.
Психологічна служба ДСНС насамперед займається підтримкою співробітників, проведенням тренінгів і занять із психологічного відновлення. Психологи також працюють із дітьми своїх колег, аби ті не почувалися «дітьми війни», а росли й розвивалися відповідно до свого віку.
«Думаю, робота батьків теж впливає на них, — пояснює Гуменюк. — Якось наш співробітник із Волновахи, який утратив дім, привів до мене свого п’ятирічного сина. Хлопчик дуже серйозно сказав: “Знаєте, там у мене була кімната. Мої батьки щойно закінчили її для мене”. Я побачила дитину, яка надто швидко подорослішала й усвідомлює, що відбувається. Батьки знають, що звертатися до психологів потрібно. Бо ж вони самі переживають великий стрес, а є ще діти, які не завжди вміють говорити про те, що їх хвилює».
Кількість людей, які звертаються до психологічної служби, дедалі зростає.
Гуменюк із колегами працює також у гуманітарних хабах Донеччини. Аби своєчасно надавати допомогу жителям і жителькам віддалених населених пунктів, працюють мобільні групи фахівців. Один зі спеціалізованих автомобілів, що забезпечує їхню оперативну роботу, придбали за підтримки ПРООН у межах флагманського партнерства з ЄС «EU4Recovery — Розширення можливостей громад в Україні». У результаті цієї співпраці сучасні автомобілі отримали психологи ДСНС ще трьох областей — Дніпропетровської, Херсонської та Запорізької. На Миколаївщині команда теж отримала таку машину від ПРООН за фінансової підтримки Уряду Данії.
«Ми психологічно виснажуємося, бо працюємо з емоціями інших, і це не просто, — ділиться Анна. — Допомагають сімʼя, дім, хобі». Аби відновитися і бути ще кориснішою, Анна приєдналася до програми супервізії, організованої ЄС і ПРООН. У Львові разом із колегами, які також працюють у прифронтових регіонах — Херсоні, Запоріжжі, Харкові, — психологиня навчалася технік відновлення, вправ для релаксації, проживанню складних емоційних станів.
«Там я звернула увагу: всі колеги були здивовані, що щось роблять саме для нас, бо ж зазвичай це наша робота, — згадує Гуменюк. — А ще дуже цінно, що нам давали можливість вийти та побути наодинці, адже на інших програмах треба було сидіти до кінця, навіть якщо було некомфортно стикнутися зі своїми емоціями».
«Психолог — звичайна людина, йому теж може бути страшно. (Але) ми продовжуємо працювати, навіть якщо нам погано».
Незважаючи на всі виклики, Гуменюк залишається відданою своїй роботі.
«Люди на евакуаціях жартують; хочуть нас нагодувати, діти пропонують цукерки, — каже вона. — Люди дуже щирі у своїх емоціях. І допоки ти допомагаєш людям знаходити спокій і зцілення, ти на своєму місці».
Фото: Данило Павлов / Reporters / ПРООН в Україні
