LocationsІсторія трансформації прифронтової громади на Харківщині за підтримки ПРООН і партнерів
Златопіль: місто тримається, місто змінюється
17 березня 2026
Коли ніч минає спокійно, Златопіль прокидається повільно: рожевий світанок стелиться по дахах, зітхає стара залізнична станція. Саме перші локомотиви привезли сюди розмови про те, що маленьке поселення колись стане містом. Дві тамтешні річки, Берека й Орілька, наче м’які руки, обіймають Златопіль із обох боків.
Це місто, що на Харківщині, — за 100 кілометрів від фронту. Окупація оминула його. Після повномасштабного вторгнення Росії в Україну воно стало прихистком для тих, кому потрібна допомога. Тому в Златополі стали шукати, як навіть у цих умовах бачити можливості для позитивних змін.
Завдяки співпраці з Програмою розвитку ООН (ПРООН) в Україні та її партнерами тут реалізували низку ініціатив.
Хотіти залишитися у спільноті
Хоча в степу люди оселилися давно, по-справжньому селище тут розрослося у 1930-х, навколо залізничної станції на шляху Курськ — Харків — Севастополь. Сучасний Златопіль розбудовувався у 1970-х і вже за незалежності став містом. Донедавна називався Первомайським, утім тут хотіли позбутися радянської назви й підкреслити свою ідентичність. Так став Златополем — містом серед хлібних полів, але й містом аграріїв і промисловців. Тут велика кількість елеваторів, а зі станції у Златополі донедавна відвантажували найбільшу кількість зерна в Україні. Досі навколо переробки збіжжя гуртується значна частина його економіки.
Нині місто, де всі одне одного знають, долає свої великі й маленькі виклики і бореться за спокій, порядок і звичний ритм життя.
Заступник міського голови Антон Орєхов ріс тут, навчався, збудував сім’ю та працював в органах місцевого самоврядування. Для нього Златопіль — більше ніж місто. Це — живий організм, де кожна вулиця, кожен будинок пам’ятає історії його жителів і жительок. У перші місяці повномасштабного вторгнення понад 15 тисяч переселенців отримали тут тимчасовий прихисток: більшість їхали далі, деякі залишалися. Із 30 тисяч населення до 2022 року зараз у місті — 28 тисяч, серед них — майже 8 тисяч переселенців.
Орєхов пригадує: найбільш руйнівним для Златополя був ракетний обстріл у липні 2023 року. Тоді «Іскандер» влучив у житловий мікрорайон: постраждали понад 40 людей, зокрема діти, 50 будинків залишилися без вікон і дверей. Місто досі зазнає російських атак, тепер — дронових. Однак — живе.
Війна змінила багато. Вона руйнує не лише будинки, а й відчуття майбутнього. Люди виїжджають від нестачі впевненості у своєму «завтра». Однак багато хто повертається. Щоб навіть у таких умовах розвиток не спинявся, розповідає Антон Орєхов, стали шукати проєкти міжнародної співпраці, які підтримували ідею невеликих грантів для мікропідприємців і створення бізнесу. Зараз місто поставило перед собою амбітне завдання — створити 100 підприємств за рік.
Громада всіма силами намагається допомогти молоді знайти себе в Златополі. До цього підштовхнула тривожна статистика: з десяти випускників шкіл вісім покидають громаду. Але якщо, до прикладу, уявити тут сучасні кампуси, центри розвитку, швидкісний поїзд до Харкова що дві години — таке місто стає цікавим, його хочеться змінювати, тут хочеться бути.
«Спільнота формує людину. Якщо ми дамо молоді тут спільноту, яка їх наповнюватиме можливостями, вони можуть захотіти залишитися», — переконаний заступник міського голови.
Простір для молоді «Літературна Альтанка» став першим проєктом, який підтримали ПРООН та Уряд Данії у Златополі. Це була також перша ініціатива робочої групи із громадської безпеки та соціальної згуртованості, що працює над ідеями, які б допомогли місту відновлюватися та розвиватися, і створена за сприяння ПРООН.
Представники й представниці місцевого самоврядування, підприємці, правоохоронці, фахівці ДСНС, активісти збираються щонайменше раз у квартал. Це своєрідний консультативно-дорадчий орган місцевої влади, який працює над оцінкою ресурсів і потреб громади, зміцненням довіри та згуртованості, адвокацією прав і розширенням можливостей вразливих груп, залученням коштів для реалізації ініціатив і проєктів у сфері безпеки та згуртованості.
Власне, назвали альтанку «літературною», зберігаючи історію трансформації простору поруч із бібліотекою. Ще до вторгнення тодішній куратор молодіжного центру «Хаб Комора» Олексій Шаповалов подав на бюджет участі (конкурс громадських ініціатив, який фінансується з бюджету громади) проєкт створення в ній вуличної локації: шафа для обміну книжками, лавки, доступ до WiFi. Проте пандемія зупинила плани.
На тлі блекаутів з’явилася потреба в автономному прихистку. Приміщення утеплили, встановили вікна, вентиляцію, піч на твердому паливі, провели електрику, підготували генератор. Водночас альтанка — місце для заходів.
«Один маленький простір може змінити людину не менше, ніж оточення», — каже нинішній куратор центру Арсеній Шопін.
Тепер це символ того, як маленька ідея може вирости й змінитися разом із громадою.
Громаді важливо гуртуватися
Попри те, що над громадою ледь не щодня пролітають дрони, Антон Орєхов називає її відносно спокійною.
«Не порівнюємо, проте десь людям відчутно гірше. Але ми будуємо укриття, ремонтуємо старі, повертаємо у школи дітей. Це не ідеально, але це рух уперед. Громада й раніше жила з ризиком».
Ідеї у Златополі мають конкретні адреси. У місті діє Офіс відновлення та розвитку — комунікаційна платформа, що об’єднує владу, громадянське суспільство, міжнародні організації, бізнес, медіа та допомагає визначитися з пріоритетами у пропозиціях для донорів, фондів, програм, координує роботу учасників процесів відновлення.
«Ми були однією з перших шести громад в Україні, в яких з’явилися такі офіси за сприяння ПРООН, ЄС та Уряду Швеції. Умови достатньо прозорі й прості: нам дають обладнання й методологію, ми робимо власним коштом ремонт», — розповідає Антон Орєхов.
Завдяки міжнародним партнерам офіс оснастили ноутбуками, комплектами для онлайн-конференцій і всім необхідним для роботи щонайменше 40 людей. У цих стінах працює Златопільська агенція місцевого розвитку — проміжний майданчик для залучення талантів, що сприяє самозайнятості у громаді та перетворює навіть невеликі гранти на початок масштабних змін.
Теплі маршрути Надії
Як розповідає заступниця міського голови Ірина Бомко, нині Златопіль живе у пришвидшеному темпі. Майже третина населення — люди, які приїхали сюди, бо шукали прихистку й бодай крихту стабільності. Ідея створити місце, де люди старшого віку, люди з інвалідністю, переселенці могли б не просто перечекати біду, а повертатися до життя, зародилася в найтемніші дні 2022 року.
«Коли мені доручили опікуватися терцентром соціального обслуговування, де є стаціонарне відділення, міський голова сказав: “Зроби так, щоб люди там не помирали, а жили повноцінним життям”. Відтоді загорілися ідеєю мати на базі відділення Простір соціальної адаптації. Згодом заручилися підтримкою міжнародних партнерів», — каже Ірина.
Простір соціальної адаптації у Златополі відкрили в жовтні 2024 року за сприяння ПРООН та Уряду Канади. Архітекторка, яка очолює місцеву громадську організацію, створила візуалізацію простору: світла зала, масажний кабінет, кабінет психолога, дитячий куточок, кімнати для творчості. Місто вклало кошти в ремонт, а ПРООН і Канада — у меблі, обладнання та навчання. Ірина Бомко каже, що «синергія бюджету, людей і надії створили це місце».
Секція йоги, скандинавська хода, десять гуртків, університет третього віку, заходи для родин військових, арттерапія для дітей, лекції психологів. Щодня — активності, а з початку 2025 року — півтори тисячі подій.
Одна з відвідувачок — пані Надія — переїхала в Златопіль з окупованої Луганщини, її єдиний син загинув на фронті й похований на міському кладовищі. Щоденний маршрут Надії — від орендованого житла до кладовища, на Алею Слави до портрета сина й назад. Але якось маршрут завернув до простору: спершу вона сиділа тихо, наче соромилася, а потім стала приходити знову і знову. Зайнялася йогою, знайшла подруг і вперше за довгий час почала усміхатися. Так Простір соціальної адаптації повертає до життя тих, кому найважче.
Нині громада готується до нового етапу співпраці з ПРООН та ЄС — відкриття оселі підтриманого проживання, де люди, які весь вік провели в закладах інтернатного типу, вчитимуться жити, як удома: готувати, прибирати, доглядати за собою, розподіляти обов’язки. Тут немає вихователів, є помічники — соціальні працівники, які підкажуть та допоможуть.
Філософія оселі проста: людина має право залишатися самостійною навіть у старості та після втрат. У ній вісім місць — вісім шансів. Люди тут мешкатимуть до року, поки соцслужба шукатиме їм житло — орендоване чи придбане за державною програмою. Це буде транзитний дім у нове життя.
Не зламатися
У ранковому повітрі над «Променем» (таку назву має Златопільська центральна районна лікарня) зависає легкий запах хлорки й розчинної кави. Чайник у сестринській заварюється втретє за ранок, у коридорі чутно шурхіт халатів, стукіт ходунків, шелест паперів. Сюди звертаються не лише місцеві, а й жителі та жительки сусідніх громад. Їхні кроки змішуються з уривками розмов: зруйновані будинки, втрачене майно, втечі під звуки вибухів — усе це оселяється в стінах лікарні.
Громада постійно приймає переселенців, відтак зростає і кількість пацієнтів. Водночас у лікарських звітах усе частіше з’являються складні діагнози — онкологічні, серцево-судинні захворювання, інсульти й інфаркти.
«Люди живуть у постійній тривозі, — пояснює директорка лікарні Ольга Грімова. — Це повільно, але дуже сильно ламає здоров’я».
22 лютого 2022 року вона зібрала вдома всю готівку, бо банкомати вже не працювали, та їздила між аптеками, скуповуючи фізрозчин і бинти. Лікарка залишалася у Златополі, її колектив також. Щодня її запитували: «Ви точно нікуди не їдете?». Вона знала: якщо всі поїдуть, лікарня не вистоїть.
Після перших місяців повномасштабного вторгнення медики зрозуміли: потрібно вчитися запобігати хворобам. Так за сприяння ПРООН та Уряду Канади ще у червні 2023 року в місті з’явився Центр громадського здоров’я та реабілітації — осередок профілактики захворювань, навчання, психологічної підтримки.
Тут навчаються всі: лікарі, медсестри, соцпрацівники, старші люди, молоді батьки, школярі. Сьогодні заняття із серцево-легеневої реанімації, завтра — тренінг із самодопомоги під час стресів, післязавтра — школа здоров’я для жителів громади. Увечері лікарі відпрацьовують навички лапароскопії (хірургічний метод, за яким втручання здійснюють через кілька невеликих розрізів) на симуляторі.
«Саме так тут виріс наш молодий хірург. І це звучить як справжня перемога — маленька, але така потрібна», — говорить Ольга.
Очільниця Центру первинної медико-санітарної допомоги Златопільської міської ради Раїса Горячок 40 років у медицині. 24 лютого 2022-го медпрацівники центру спокійно й без паніки рушили на свої робочі місця.
«Ніхто не поїхав. Приносили дітей із собою на роботу, ставили в куточку іграшки, щоб вони не боялися сирен. Ми облаштували такі острівці безпеки для них у лікарні», — розповідає Раїса.
Нині викликів не менше. Але в лікарні тепер є інструмент, що змінив щоденну рутину, — телемедицина: лікар і пацієнт можуть спілкуватися на відстані, без особистого візиту. Так через телефонний чи відеозв’язок жителям навколишніх сіл надають медичну допомогу.
Громада отримала п’ять кейсів від ПРООН і ЄС із однаковим наповненням: пульсоксиметр, глюкометри, біохімічні аналізатори для ліпідограми, портативний електрокардіограф. Із їхньою допомогою фельдшер перевіряє показники в пацієнтів і за потреби надсилає їх златопільським лікарям для встановлення точних діагнозів. Багато з того, що здавалося неможливим, тепер робиться за один день.
Хоробрі вчаться берегти себе
Златопіль, як і багато інших міст в Україні, потерпає від обстрілів житлових мікрорайонів і цивільних споруд. Рятувальники тут працюють швидко, зосереджено. Ще падають уламки, небо світиться спалахами — вони вже в дорозі. Під колесами тріщить розбите скло, у повітрі запах диму, пороху й гарячого металу. В таких умовах підтримка потрібна й тим, хто рятує.
Місцевий підрозділ ДСНС спільно з громадською організацією «Волонтерський центр» подали заявку на конкурс ПРООН, виграли грант та облаштували кімнату психологічного розвантаження — світлий простір із меблями й технікою. Це стало можливим завдяки фінансуванню Уряду Данії. Психологи ДСНС і запрошені фахівці проводять тут тренінги зі стресостійкості, емоційної регуляції, командної взаємодії. Рятувальники вправляються у техніках самодопомоги.
В’ячеслав Ільїн, заступник начальника Лозівського управління цивільного захисту та превентивної діяльності Головного управління ДСНС України у Харківській області, каже: у його підопічних знизився рівень тривоги, вони швидше відновлюються після складних виїздів, частіше самі звертаються по психологічну допомогу.
«Один із колег розповідав, що після тренінгу з дихальних технік і релаксації зміг упоратися з панічною реакцією під час виїзду. Інший випадок стосувався командної взаємодії: після групової роботи з психологом змінилася комунікація між членами зміни, що допомогло швидше та без конфліктів ухвалювати рішення на пожежі. У нас люди, як правило, замкнуті. Їх складно розговорити, вивести на контакт. Хлопці допомагають ліквідовувати наслідки обстрілів і в сусідніх громадах. У рятувальників — не робота, а служба. Їм важливо підтримувати і себе», — зазначає В’ячеслав.
Завдяки співпраці з ПРООН та ЄС у рятувальників Златополя з’явилися квадрокоптер й інша техніка. Квадрокоптер, за словами В’ячеслава, допомагає гасити лісові пожежі, моніторити території, оцінювати руйнування.
Місто ремонтує й найпростіші укриття у школах чи інших установах. Одне із таких, до прикладу, в підвалі Палацу культури. Нині воно зі світлими стінами, новим санвузлом, гарячою водою, м’якими меблями, іграшками, пеленальним столиком. Це результат проєкту «Матуся в укритті». Реалізувала його громадська організація «МОУШН+» за технічного адміністрування ГО «Взаємодія Плюс» та сприяння ПРООН в Україні й Уряду Франції. Тут під час тривог ховаються діти зі школи мистецтв, працівники школи проводять майстер-класи. І головне — кожна мама з навколишніх мікрорайонів знає: раптом що — є куди бігти. Це знання, каже менеджерка проєкту Дарина Фендрикова, стає окремою формою спокою.
Повернути силу тим, хто пройшов війну
Місто вчиться тримати рівновагу між війною та життям. Ті, хто залишилися, щоденними діями доводять, що їхній дім вартий боротьби. Серед тек, листів і телефонних дзвінків працює заступниця міського голови Ніна Харченко: вже понад 13 років вона координує одну із найчутливіших сфер громади — соціальний захист населення. Хоча Ніна родом із Полтавщини, більшу частину життя прожила в Златополі. Понад 20 років працювала педагогинею. Діти, яких виховувала, виросли, деякі — пішли на фронт і тепер повернулися у Златопіль як ветерани.
Ідея відкриття ветеранського простору «Нескорені» у співпраці з ПРООН та Урядом Данії зародилася на засіданні робочої групи з громадської безпеки та соціальної згуртованості. Партнери закупили меблі й обладнання, громада ж профінансувала ремонт. У травні 2025 року простір почав діяти.
Тут працюють фахівці із супроводу ветеранів, соціальні працівники, психологи. У місті мешкає майже 500 ветеранів і ветеранок, а реально залучені до заходів зазвичай приблизно 200 людей. Тому команда, розповідає Ніна Харченко, йде до них сама — у кожну родину, щоб вислухати.
Олександр Котенко теж сам пішов до війська в перші дні вторгнення. Під час бою в Кліщіївці на Донеччині підірвався один із його побратимів. Коли Олександр кинувся рятувати, то й сам ступив на міну. Обидва тяжко поранені все ж дісталися до своїх. Ногу лікарі не змогли врятувати. Олександра чекала довга реабілітація та повернення в цивільне життя. Знайшов опору в родині й людях, які поруч.
Разом із кількома колишніми військовими створив ветеранську організацію в рідному місті. Допомагають бійцям із документами, ліками, пільгами, психологічною підтримкою. Свої зусилля об’єднують у ветеранському просторі, де все тримається на братерстві, розмовах, спільних заходах. Ветерани почуваються тут частиною спільноти.
«Це місце, куди можна прийти й зрозуміти, як жити далі, подивитися на тих, хто вже адаптувався. Усі кажуть, як це круто — бути серед тих, хто тебе розуміє, бо сам через це пройшов. Документи й інші дрібниці важливі, але найважливіше — підтримка, без неї можна зламатися», — каже ветеран.
Виклики не дають змоги спинитися
Місто тримається на ідеях, які перетворює на стійкість. Ідеї підтримують партнери й приводять інвестиції.
«Уявіть: 2024 рік, війна, обстріли. А до нас приходить інвестор, який ставить тут сонячну станцію. І жодної копійки з бюджету. Без ПРООН, їхніх експертів і точкової підтримки цей задум міг би так і лишитися мрією на папері», — говорить заступник міського голови Антон Орєхов.
Сонячні панелі з’явилися на об’єкті критичної інфраструктури — на тому самому, який не може зупинитися ні на день, їх встановила приватна українська компанія, а ПРООН за підтримки Глобального екологічного фонду (ГЕФ) супроводжувала команду проєкту на всіх етапах упровадження енергосервісу. Хоч сонячна станція і не здатна забезпечити все місто електроенергією, але може зменшити витрати й допомогти пережити пікові навантаження.
За сприяння ПРООН і ГЕФ також автоматизували енергомоніторинг у 16 муніципальних будівлях. Раніше щодня переписували покази з лічильників вручну. Тепер система сама передає ці дані — фахівці розуміють, де саме витікає ресурс, де витрати зростають, а де — падають.
«Небагато громад мають такі інструменти. Співпраця з ПРООН — не просто список технічних рішень. Це радше спосіб мислення, який змінює те, як громада підходить до розвитку», — резюмує Антон.
***
Златопіль має багато ідей для реалізації. Розвиток громади — постійні виклики, що не дають змоги зупинитися. Це рух, в якому важливо бачити тих, хто йде за тобою, поруч із тобою або навіть попереду, прокладаючи нові шляхи.
Матеріал підготовлено в межах флагманського партнерства ПРООН та ЄС «EU4Recovery — Розширення можливостей громад в Україні».
Фото: Валентина Поліщук / Reporters / ПРООН в Україні
Related
content
content
