Створюючи простір для людей старшого віку: історія релокованої громадської організації з Донеччини

8 September 2023

Заняття зі скандинавської ходи для людей старшого віку, організоване ГО "Вік щастя".

Фото: Артем Познанський / ПРООН в Україні

У Кропивницькому релокована з Донеччини ГО «Вік щастя» підтримує людей старшого віку та створює для них простір однодумців. Заняття з медіаосвіти, опанування смартфонів і комп’ютерів, арт-терапія і скетчинг, психологічна та юридична підтримка – всі ці активності для жителів громади відбуваються на базі гуманітарного штабу організації. 

Коли в наш дім приходить війна, ми змушені залишити все нажите тяжкою працею, щоб врятувати себе і найрідніших. Страждають усі члени громади, але в особливо вразливому становищі перебувають літні люди, вони відчувають розгубленість та очікують на ще гірші виклики.  

У такому стані більшість жінок і чоловіків, яким уже виповнилося 50 років, приходять до гуманітарного хабу громадської організації «Вік щастя» в Кропивницькому. У 2022 році ця організація отримала підтримку в рамках конкурсу «Реагування громадянського суспільства на потреби жінок і чоловіків, особливо тих, які проживають у важкодоступних місцях, і представників вразливих груп» програми EU4Dialogue Європейського Союзу та Програми розвитку Організації Об’єднаних Націй (ПРООН). 

В офісному приміщенні  бізнес-центру в Кропивницькому розташований гуманітарний хаб «Вік щастя». Тут нас зустрічає 62-річна Наталія Бондаренко, яка у 2017 році заснувала та очолила організацію, що має на меті викорінити й зламати стереотипи про людей старшого віку. 

Наталія Бондаренко, керівниця ГО "Вік щастя", у своєму кабінеті в Кропивницькому.

Фото: Артем Познанський / ПРООН в Україні

«Це спільнота, яка допоможе людині старшого віку бути видимою в суспільстві», –  розповідає пані Наталія про місію громадської організації. 

«Ця організація створена для того, щоб допомогти людині старшого віку знайти себе, розвиватися, зрозуміти, що попереду є життя. Що є багато чого, що вона встигне зробити. Втілити в життя свою мрію або знайти друзів, займатися фізичними вправами тощо».

До 2017 року в неї була своя невелика агенція, яка займалася регіональним туризмом на сході України. 

«У 2014 році, коли почалася війна, я не змогла вже далі працювати. Туристичний бізнес на сході України став важкою справою. Тому я подавала своє резюме усюди, – розповідає пані Наталія. – На той момент у Слов’янськ заходили різні міжнародні організації, зокрема People in Need. І мене взяли туди на роботу, я працювала спеціалістом відділу економічної підтримки. Але з часом зрозуміла, що мені вже важко постійно працювати в офісі. А ще мені захотілося змінити ставлення до людей старшого віку. Тому я створила ГО й продовжила жити далі». 

Сьогодні на базі громадської організації за підтримки проєкту EU4Dialogue Європейського Союзу та Програми розвитку Організації Об’єднаних Націй (ПРООН) діє гуманітарний хаб, де проводять заняття з медіаосвіти, опанування смартфонів і комп’ютерів, арт-терапії та скетчінгу, психологічної та юридичної підтримки, скандинавської ходи та пілатесу. 

«Я створювала громадську організацію для кожного і кожної, кому вже виповнилося 50 років», – додає Наталія Бондаренко.

Заняття зі скандинавської ходи для людей старшого віку. Фото: Артем Познанський / ПРООН в Україні

«До цього моменту людина зазвичай вже народила дитину, виростила її, посадила сад, побудувала будинок і вже вільна – може присвятити час собі, – розповіда вона. – І в цей момент не обов’язково займатись виключно освітою, можна присвятити увагу своєму здоров’ю. Можна займатися творчістю, хобі. У нас є театральне дійство, скетчінг, малювання. Людина може обирати те, що їй цікаве, що її надихає – те, що вона хоче робити». 

До Кропивницького пані Наталія приїхала після початку повномасштабного вторгнення на запрошення друзів з громадського сектору. Спочатку Наталія Бондаренко проводила заходи на базі місцевого Гончаренко Центру, а згодом знайшла можливість релокувати свою організацію зі Слов’янська до Кропивницького.  

«Мені здалось, що звідси я швидше повернусь додому», – Наталія Бондаренко, 62-річна засновниця ГО «Вік Щастя» про переїзд до Кропивницького.

«У Кропивницькому є партнери, з якими ми співпрацювали вже 5 років у громадському секторі. Тут є ті, хто допоможе. А ще тут недалеко до Слов’янська. Мені здалося, що звідси я швидше повернуся додому», – зізнається Наталія Бондаренко. 

Лілії Юрпольській за 70, вона все життя прожила в Кропивницькому й тільки зараз почала жити на повну разом з новими друзями, які також відвідують гуманітарний хаб.  

«Я ходжу на скандинавську ходу і пілатес: відразу схудла, перестали боліти ноги. Відчула в собі більше здоров’я. Неочікувано для себе я купила смартфон. До цього думала, що він мені не потрібен. Однак у хабі мені допомогли опанувати користування смартфоном. Я дуже задоволена, що в такий важкий час ми знайшли людей, з якими цікаво спілкуватися», – ділиться враженнями пані Лілія. 

Чимало організацій досі використовують термін «люди похилого віку», однак пані Наталія Бондаренко невтомно й принципово переконує, що це неправильно.  

«Термін « люди похилого віку» мене дуже засмучує» – Наталія Бондаренко, 62-річна засновниця ГО «Вік Щастя».

«Зазвичай у соціумі прийнято називати нас людьми похилого віку. Для мене це людина, яка вже похилилася і їй більше нічого не треба. А люди поважного віку – це люди, які мають вагу, досвід, мудрість і силу. Інколи я називаю нас людьми старшого віку. Термін “похилого віку” мене дуже засмучує, потрібно казати саме люди поважного чи старшого віку», – підкреслює пані Наталія.  

У свій час для неї страшенним шоком було відкриття, що в радянські часи період від отримання пенсійної книги до кінця життя називали «врємя дожитія».  

«До цього я жила і насолоджувалась життям, а з цього моменту я маю доживати? Для чого мені доживати? Я хочу жити! Для мене це принципові речі», – підкреслює Наталія Бондаренко. 

Зустріч в гуманітарному хабі.

Фото: Артем Познанський / ПРООН в Україні

Усі заходи та заняття можна відвідувати як і місцевим жителям, там і внутрішньо переміщеним особам, які знайшли прихисток у Кропивницькому. Одна з учасниць, яка нещодавно приєдналась до спільноти – Тетяна Кирилова. Вона раніше жила в Мар’їнці – місті, яке сьогодні вщент зруйноване російською армією. 

«Я не хотіла спочатку звідти виїжджати, але зараз на місці мого дому груда каменю. Переїхала в місто неподалік, просиділа безвилазно у квартирі півроку, – з болем в очах згадує ті страшні часи пані Тетяна. – У Кропивницькому навчається моя донька, і я хотіла знайти там активне заняття. Випадково побачила в телеграм-каналі групу пані Наталі. Дізналася, що вона землячка з нашої області. Дуже задоволена тим, що приєдналась до занять, вони мені дуже потрібні зараз». 

Наталії Василенко 58 років, вона майже все життя прожила в Кропивницькому. Пропрацювала більше 30 років економістом на державній службі, але минулого року її скоротили. Тепер вільний час пані Наталія Василенко приділяє різноманітним активностям у ГО «Вік щастя». Заняття в гуманітарному хабі відволікають її від поганих думок, постійних сигналів повітряної тривоги, переживань, які виникають кожного дня. 

«Я відчуваю себе вільною, більш жвавою», – Наталія Василенко, 58 років, про заняття у ГО «Вік Щастя».

«Ти не знаєш, що це за повітряна тривога: чи вона просто мине, чи це буде остання тривога у твоєму житті. А потім згадую, що на 4 годину треба бігти на заняття,  ділиться Наталія Василенко. – Я пішла на пілатес, відвідую вже місяць, не пропускаючи жодного заняття. Також була на скандинавській ході, нейрографіці, психології, по-новому відкрила для себе смартфон і комп’ютер. Я відчуваю себе вільною, більш жвавою».

Любов Сергєєва, ВПО та учасниця занять, які організовують в гуманітарному хабі. Фото: Артем Познанський / ПРООН в Україні

Любов Сергєєва проживає у Кропивницькому з 2014 року, адже з цього часу її рідна Кадіївка в Луганській області  під тимчасовим контролем російських військ.  

«Спочатку я випадково побачила, як проходить у парку скандинавська хода. Дуже зацікавилась, захотілося приєднатися, – згадує пані Любов. – Це для мене – вихід із зони комфорту. Усі тренери намагаються донести до нас те, що ми все можемо, маємо тільки зробити крок». 

За словами Наталії Бондаренко, концепція спільних системних заходів для місцевих і ВПО старшого віку має на меті допомогти обом групам адаптуватися й подолати особисті травми. 

«Я розумію, що для людей це страшенна травма. Адже вони мають рідне оточення, друзів. Вони все своє життя жили, будували дім чи квартиру. І ось вони мають все це полишити. Це важкий процес адаптації в новій громаді, в новому місці. У свою чергу, місцеві теж травмовані: щодня жахливі новини, у когось син чи зять воює, хтось втратив рідну людину, розповідає пані Наталія Бондаренко. З іншого боку, коли місцеві й переселенці разом, коли вони одного віку, то краще знаходять спільну мову. Ось вони приходять на спільні заходи, а після цього один одному телефонують, ходять у кафе. Вони отримують спілкування, відновлення ресурсів, продовжують жити». 

Ранкова руханка, яку оргазували прдеставники ГО "Вік щастя".

Фото: Артем Познанський / ПРООН в Україні

Для пані Наталії було принципово, щоб у проєкт були залучені і ВПО, і місцеві.  

«Коли ми говоримо в будь-якому проєкті виключно про ВПО, ми тут-таки розділяємо людей, а нам треба, навпаки, їх об’єднати. Я ж теж ВПО, у мене навіть довідка є, – підкреслює Наталія Бондаренко. 

Якщо це люди поважного віку, то ми не можемо говорити щось на кшталт: «Ти ВПО і ось тобі щось, а ти не ВПО, і ти нічого не отримаєш»

«Підтримка – це коли вони разом ходять на скандинавську ходу, разом малюють, разом проводять час». 

ГО «Вік щастя» є однією з організацій, що отримала підтримку в рамках програми «Реагування громадянського суспільства на потреби жінок і чоловіків, особливо тих, які проживають у важкодоступних місцях, і представників вразливих груп», яку підтримують ЄС та ПРООН в рамках перенаправлених коштів регіонального проєкту EU4Dialogue для вирішення найбільш нагальних потреб постраждалих від війни громад в Україні. Проєкт EU4Dialogue має на меті сприяння побудові міцного фундаменту для миру шляхом покращення соціально-економічних умов та створення безпечного середовища для постраждалих від війни громад. 

Текст: Лубкова Маргарита 

Фото: Артем Познанський 

Заувага: Стаття створена за фінансової підтримки Європейського Союзу та ПРООН у межах проєкту EU4Dialogue. Зміст статті не обов’язково відображає погляди Європейського Союзу та ПРООН.