«Не кожна лікарня може надавати первинну або вторинну спеціалізовану медичну допомогу, не кажучи вже про медичну допомогу ВІЛ-позитивним. Більшість лікарень не мають необхідних засобів для надання таких послуг. Тож людину, яка живе з ВІЛ, або перенаправлять до спеціалізованого закладу, який знаходиться на великій відстані (а під час карантинних обмежень це зменшує можливості пацієнтів потрапити до медичного закладу), або й зовсім відмовлять у лікуванні», – пояснює Волкова.

«Відмовляти у працевлаштуванні кандидату на відкриту робочу вакансію через ВІЛ-позитивний статус заборонено. Однак, така дискримінація та стигматизація й досі існує, особливо у маленьких містах», – додає вона.

Забезпечити доступ до правосуддя

За підтримки міжнародних організацій, представники громадянського суспільства створюють об’єднання та мережі, щоб допомогти якнайбільшій кількості людей, що живуть з ВІЛ, отримати доступ до правової допомоги. Судді по всій Україні ознайомлюються з викликами  та та тенденціями судових практик з розгляду справ, які стосуються осіб з ВІЛ, задля кращого захисту та надання послуг ключовим групам населення. Як наслідок, більша кількість людей, що живуть з ВІЛ, отримують можливість захищати свої права, не звертаючись до суду.

«Ми надаємо правову допомогу вразливим групам та людям, які живуть з ВІЛ. Деякі зі справ, якими ми опікуємося, були розглянуті у суді та вирішені на користь заявників. Одну з таких справ ми, навіть, виграли у Європейському суді з прав людини», – каже Дмитрієв.

Експерт впевнений, що якби було більше успішних прикладів захисту прав осіб, що живуть з ВІЛ, то кількість випадків дискримінації зменшилась. «Питання самостигматизації і самодискримінації ЛЖВ є серйозною проблемою. Часто такі люди відмовляються захищати свої права, і лише одиниці готові передати справу до суду», – констатує експерт.

«Я розглядала справу, коли керівництво компанії дізналося про ВІЛ-позитивний статус працівника і змусило його звільнитися. А потім, під час судового засідання, вони заявили, що ця особа звільнилася добровільно. Кожен повинен добре знати статтю 2 Конституції України та свої права і, звичайно, звертатися за правовою допомогою. Також важливо бути поінформованим щодо законодавства про захист персональних даних та відповідальність за розголошення такої інформації», – наголошує Олена Волкова.

Ще більше роботи попереду

Обидва експерти сходяться на думці, що необхідно докласти ще багато зусиль для підвищення обізнаності про свої права людей, які живуть з ВІЛ. Не менш важливим є також подолання існуючих правових бар'єрів та зміцнення правової, політичної та регуляторної баз, завдяки яким функціонують національні механізми попередження та лікування ВІЛ, а також догляду та підтримки пацієнтів.

«Багато судових справ ми використовуємо для адвокації внесення змін до статті 130 Кримінального кодексу України «Зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби», яка криміналізує передачу ВІЛ. Наскільки мені відомо, за цією статтею з 2016 по 2018 рр. було порушено 5 кримінальних справ. У деяких випадках людей навіть засуджували до умовного терміну. Агенції ООН також заявляли, що ця стаття Кримінального кодексу є дискримінаційною», – зазначає Дмитрієв.

«Крім того, коли ВІЛ-позитивні стають на обліку в Центрі СНІДу, вони підписують довідку про те, що їм відомо про кримінальну відповідальність за «умисне інфікування іншої людини вірусом імунодефіциту». Як наслідок, від першого тесту до диспансеризації доходить лише 70% людей, що живуть з ВІЛ. 30-32% ЛЖВ не стають на облік та не приймають ліки», –  наголошує експерт.

«Важливо створювати платформи для постійної підтримки хворих на ВІЛ, з розвиненою системою правової та соціальної допомоги, вести прозорий облік пацієнтів, які отримують терапію, та посилити відповідальність за корупцію працівників фармацевтичної та медичної сфер», – пояснює Волкова.

«Для ЛЖВ також важливо бути поінформованими щодо правової допомоги, яку вони можуть отримувати. Завжди тримайте у телефоні номери гарячих ліній МОЗ та Офісу Уповноваженого з прав людини. Вимагайте пояснень від медичних працівників (у разі, якщо ваші права порушують), фіксуйте пояснення та докази на телефон або камеру», –  розповідає суддя.

Гаряча лінія МОЗ - 0 800 505 201

Гаряча лінія Офісу Уповноваженого з прав людини - 044-253-75-89;  0800-50-17-20 (безкоштовно)

Підтримка змін в інституційних відносинах між пацієнтами та представниками влади, заснованих на принципах дотримання прав людини є однією з ключових цілей Програми розвитку ООН. З 2018 року ПРООН надає підтримку представникам судової та правоохоронної систем шляхом надання постійних консультацій, впровадження освітніх та навчальних програм, семінарів та інших заходів з розвитку спроможностей. Зокрема, ПРООН організувала Національну платформу суддів з питань ВІЛ, туберкульозу та прав на здоров’я, з метою підтримки нового покоління юридичних експертів з прав людини, а також  вирішення системних проблем, з якими стикаються люди, що живуть з ВІЛ та туберкульозом.

Статтю підготувала Надія Кайданович, ПРООН в Україні