Locations«Важливо знати, що ми не самі»
Запорізька лікарня тримається завдяки незламності персоналу та підтримці партнерів
Ганна Макаренкова — директорка міської лікарні в Запоріжжі. Під її керівництвом у місті, що перебуває на передовій, працюють понад 2 тисячі медичних працівників. Із початку повномасштабного вторгнення лікарня надала допомогу 25 тисячам постраждалих пацієнтів.
«Наша робота — це постійна адаптація, хронічний стан виснаження. Емоційно це дуже важко», — говорить Макаренкова про зміни в житті лікарні. Вона була в аеропорту Києва, коли розпочалася повномасштабна війна; мала вилітати у відпустку 24 лютого 2022 року о 7 ранку. Натомість Макаренкова повернулася до Запоріжжя і вже наступного ранку вийшла на роботу.
Макаренкова згадує, що одним із найскладніших викликів була евакуація жителів Маріуполя та інших міст — поранених, виснажених, із пневмонією та бронхітом, які втратили все. Пізніше до лікарні почали надходити пацієнти зі складними мінно-вибуховими пораненнями, з якими персонал раніше не стикався.
Із перших днів війни лікарня отримувала міжнародну допомогу у вигляді ліків, обладнання та навчання. «Важливо знати, що ти тут не сам, — каже Макаренкова. — Ми не мали досвіду роботи зі складними травмами, але вони відгукнулися і провели для нас навчання», — згадує вона.
Медичні працівники в Запоріжжі працюють під постійною загрозою атак. Протягом першого року повномасштабної війни місто зазнало понад 400 ракетних ударів. Один із корпусів лікарні пошкодила вибухова хвиля. Значних руйнувань зазнала й енергетична інфраструктура міста. У 2025 році ЄС і ПРООН забезпечили Запоріжжя двома когенераційними установками, які гарантують безперервне електропостачання для понад 100 соціальних установ, зокрема лікарні, де працює Макаренкова.
Жінка згадує, що найважча її зміна була 8 січня 2025 року, коли авіабомби влучили в центр міста. Тринадцять людей загинули і понад сто зазнали поранень. «Люди надходили і надходили, — каже Макаренкова. — Ми ледве розміщували одних, а вже прибували інші. Ніхто не думав про свої посади чи робочий час — ми просто рятували життя».
У такі моменти втрата електропостачання означає втрату життів. Саме тому когенераційні установки є гарантією стабільності для лікарні. «Усе медичне обладнання залежить від електрики, — пояснює Макаренкова. — Раніше була резервна лінія, але її зруйнували під час атак. Зараз ми працюємо в постійному стресі, перевіряючи заряд обладнання та генераторів. Стабільні джерела енергії зменшують цю залежність і додають упевненості».
«Мої колеги дають мені сили продовжувати працювати, — додає Макаренкова. — Їхня невтомна праця, відданість справі — ось що мене мотивує».
Завдяки міжнародній підтримці, стабільному енергопостачанню і, що найголовніше, незламному духу персоналу лікарня в Запоріжжі залишається бастіоном надії для тисяч людей. У місті на передовій, де кожен день приносить нові виклики, медичні працівники продовжують виконувати свою місію — рятувати життя, незважаючи на обставини.
Фото: Катерина Клочко / Reporters / ПРООН в Україні
