Результати нового комплексного дослідження відображають позицію незаконних мігрантів і свідчать про тісний взаємозв’язок між міграцією та розвитком країн

Нью-Йорк, 21 жовтня 2019 р. – Незаконні мігранти, що подолали тернистий шлях із Африки до Європи, були б готові пройти через це знову попри небезпеки такої мандрівки. 93% з майже 2 000 опитаних незаконних мігрантів потрапляли в небезпечні ситуації під час подорожі, проте лише 2% сказали, що залишилися б удома, якби більше знали про ризики.

Ці та інші дані було отримано в результаті комплексного дослідження, проведеного Програмою розвитку ООН (ПРООН) «Долаючи перешкоди: голоси незаконних африканських мігрантів до Європи». Метою дослідження було заповнити прогалини в глобальній базі доказових даних і показати більш чітку картину причин нерегулярної міграції населення з Африки до Європи.

Результати дослідження, у процесі підготовки якого було проведено інтерв'ю з 1970 мігрантами із 39 африканських країн у 13 країнах Європи – усі з яких визнали, що потрапили до Європи незаконним шляхом і не в пошуках притулку чи з міркувань безпеки – ідуть врозріз із загальноприйнятими уявленнями про незаконну міграцію з Африки до Європи.

З’ясувалося, що пошук роботи був не єдиним мотивом переїзду, адже не всі незаконні мігранти були «бідними» в Африці або мали низький рівень освіти. На момент від’їзду 58% були або працевлаштовані, або відвідували навчальний заклад, а більшість працюючих мали конкурентоспроможний дохід. Втім, 50% працюючих зазначили, що заробляли недостатньо. Насправді для двох третин опитаних заробіток або перспектива заробітку на батьківщині не стали перешкодою для виїзду.

До того ж респонденти навчались щонайменше на три роки довше за своїх однолітків.

«У дослідженні «Долаючи перешкоди» підкреслюється, що міграція є наслідком темпів розвитку країн по всій Африці, адже прогрес є неоднаковим і недостатньо швидким, щоб відповідати прагненням людей. Як показує аналіз, перепони на шляху до можливостей, або ж «відсутність вибору», є критично важливими факторами, що визначають мотиви цих молодих людей», – сказав Ахім Штайнер, Адміністратор ПРООН.   

«Проливаючи світло на причини, які штовхають людей вдаватися до незаконних каналів міграції, і на те, що вони при цьому переживають, дослідження «Долаючи перешкоди» є важливим доповненням до складної дискусії про роль людської мобільності у прискоренні досягнення Цілей сталого розвитку, і про те, яким чином її скеровувати», – зазначив він.

Як з’ясувалось у процесі підготовки звіту, для багатьох незаконних мігрантів подорож із Африки до Європи має різні часові рамки. Результати свідчать, що серед тих, хто не планував залишатись у Європі, було чимало людей, які мали законне право на роботу, на відміну від тих, що прагнули залишитися – з великим відривом у 18 пунктів.

Сором не виконати «місію», що полягала в пересиланні коштів своїм сім’ям і громадам, виявився однією з головних причин, що стримувала респондентів від повернення. При цьому 53% опитаних отримали принаймні обмежену фінансову підтримку від своїх сімей і друзів, щоб оплатити подорож.  

Перебуваючи в Європі, більшість працюючих (78%) відправляють гроші додому. Респонденти, що заробляють в Європі, в середньому відправляють третину свого місячного заробітку додому, що становить 85% їхнього місячного доходу в рідній країні.

Також, як з’ясовалося, досвід життя в Європі для жінок і чоловіків відрізняється: різниця в оплаті праці за гендерною ознакою між чоловіками та жінками в Африці протилежно пропорційна ситуації в Європі, де жінки заробляють на 11 % більше, ніж чоловіки (натомість в Африці жінки заробляли на 26 % менше). До того ж більша частина жінок відправляють гроші додому, навіть ті, які не працюють.

Гендерні відмінності проявляються також у досвіді зіткнення зі злочинністю: відсоток жінок, що стали мішенню для злочинів за останні шість місяців до проведення опитування, був дещо вищий, ніж серед чоловіків, і значно вищий, коли йшлося про сексуальне насильство.

Дослідження «Долаючи перешкоди» є наполегливим закликом продовжувати розширювати можливості та вибір в Африці, водночас створюючи кращі можливості для переходу від «неконтрольованої» до «контрольованої» міграції, відповідно до Глобального договору про безпечну, впорядковану і регульовану міграцію. Це другий із серії звітів ПРООН, що документує подорожі молодих африканців; у першому вивчались мотиви, що штовхають деяких із них у руки насильницького екстремізму.

ГОЛОСИ НЕЗАКОННИХ МІГРАНТІВ

«Якщо у вас є сім’я, ви маєте потурбуватися, щоб ваші рідні не голодали, мали дах над головою, медичне обслуговування, отримали освіту. У мене маленька донька. Люди можуть сказати, що ж я за батько, що покинув свою дружину й дитину. Але який з мене був би батько, якби я лишився вдома не в змозі забезпечити їм гідне життя?» – Єріма.                                               

«Щоб зменшити навантаження через міграцію, необхідно подивитися на її причини. Вся справа… в урядових політиках, що тримають людей у бідності, які нічого не розвивають. Школи, яких немає, низький рівень охорони здоров'я, корупція і репресії. Це штоває людей до еміграції», – Серж.

«Через п'ять років я бачу себе в своїй рідній країні. Уже цілих п'ять років (члени моєї сім'ї) не бачили одне одного. Тож одного дня ми зустрінемось знову. І коли я поїду додому, то навряд чи ще раз повернуся», – Махамаду.

«Я зробив це заради того, щоб заробити гроші. Я думав про мою матір і батька. Мою старшу сестру. Мою молодшу сестру. Щоб допомогти їм. Це мене гнітило. Тому я обрав Європу», – Дрісса.

«Я поїхав за кордон і провів там три роки і вісім місяців. Я дуже сумував за сім’єю. Іноді я не міг спати вночі. Я постійно думав про мою сім’ю, дружину і дітей, і що було б із ними та мною, якби я лишився там», – Дрісса.

«Я почав працювати з дуже раннього віку. Сидіти на місці й нічого не робити – це не про мене. Багато хто з нас опинився в такій ситуації: ми хочемо працювати, ми хочемо вставати вранці, йти на роботу, забезпечувати наших дітей. Для багатьох із нас мігрувати означає піклуватися про себе та свою сім’ю, живучи в країні, яка нас впускає. Ми хочемо бути корисними – це те, чого ми прагнемо», – Серж.  

«Коли моя дружина казала, що в нас немає грошей, я плакав. Бо там, де я був, не було грошей, але я знав, що вони їй потрібні. Тому я плакав», – Дрісса.

«Я постійно згадую своїх матір і батька. Вони постійно про мене думають. Коли я повернусь, вони зрадіють. Мої друзі зрадіють. Я також зрадію», – Махамаду.   

ФАКТИ

58% респондентів працювали (49%) або навчались (9%) на момент виїзду. Для більшості працюючих дохід був конкурентоспроможним у національному контексті.

Для 66% респондентів наявність заробітку або перспектива його мати не були факторами, які б примусили їх відмовитися від міграції.

62% респондентів зазнали несправедливості з боку урядів їхніх країн; багато з них зазначили, що причиною несправедливого ставлення була їхня етнічна приналежність або політичні переконання.

77% вважають, що їхній голос ніяк не враховувався або політична система їхніх країн не давала можливості впливати на уряд.

41% респондентів вказали, що «ніщо» не змінило б їхнього рішення мігрувати до Європи.

Середні заробітки в Європі значно вищі за середні заробітки в Африці, навіть у реальних показниках.

Респонденти, що заробляють гроші (як в Африці, так і в Європі), в середньому відправляють додому третину коштів, зароблених у Європі, що становить 85% їхнього доходу в Африці або 90% в реальних показниках.

Жінки за кордоном у середньому заробляють більше, ніж чоловіки (порівняно з відносно нижчим заробітком на батьківщині). Більшість із них відправляють гроші додому, менше потерпають від злиднів і краще себе почувають.

Результати свідчать також про те, що ті люди, які не планують жити в Європі постійно, більше націлені на заробіток. Більша частка людей з цієї групи також має законне право на роботу і відправляє гроші додому.

67% людей, які не планують залишитись в Європі назавжди, зазначили, що їхні громади були б раді, якби вони повернулися, порівняно з 41% тих, які прагнуть постійно жити в Європі.

###  ###  ###

Щоб отримати повну версію звіту або завантажити фото/відео у високій якості, натисніть сюди

Контакти для отримання докладнішої інформації та інтерв'ю для ЗМІ:

Нью-Йорк: Адам Катро; adam.cathro@undp.org; +1 212 906 5326.
Женева: Сара Бель; sarah.bel@undp.org; +41 799 341 117.
Брюссель: Людміла Тігану, ludmila.tiganu@undp.org, +32 221 3829