*Вперше опубліковано у The New Voice of Ukraine

У той час як Конференція із фінансування розвитку 2026 року дедалі більше зосереджується на масштабуванні, використанні фінансового важеля та мобілізації приватного капіталу, Україна пропонує практичний урок: справжній виклик полягає не лише у залученні більшого обсягу коштів, а й у тому, щоб фінансування ефективно працювало в умовах кризи, де відновлення та розвиток мають відбуватися одночасно.

Потреби України у відновленні є колосальними. За даними П’ятої швидкої оцінки збитків та потреб України (RDNA5), станом на 31 грудня 2025 року прямі збитки оцінювалися у 195,1 млрд доларів США, що на 10,8 % більше, ніж за результатами оцінки попереднього року. Соціально-економічні втрати сягнули 666,7 млрд доларів, а загальні потреби у відновленні та реконструкції протягом наступного десятиліття наразі оцінюються у 587,7 млрд доларів — це майже втричі перевищує ВВП України у 2025 році.

Однак дефіцит ресурсів уже не є головним фактором, що стримує розвиток. Існують значні можливості фінансування з боку держави, Європейського Союзу, міжнародних фінансових інституцій (МФІ) та двосторонніх партнерів. Натомість головним викликом є те, чи можна ці кошти перетворити на інвестиції із високою ефективністю в необхідних темпах та масштабах. Занадто часто це виявляється неможливим. У нестабільних умовах з високим рівнем ризику фінансування не може здійснюватися лінійним шляхом від відновлення до розвитку. Воно має діяти в умовах, коли поточні інвестиції стабілізують системи та закладають основи для довгострокових перетворень. Це змінює роль фінансування — від суто фінансування проєктів до управління ризиками, невизначеністю, впливом і трансформаційними процесами у великих масштабах.

Досвід України показує, що головними перешкодами часто є спроможність до реалізації та освоєння коштів. Багато проєктів із відновлення залишаються на стадії планування й потребують техніко-економічних обґрунтувань, розрахунку вартості, структурування та узгодження зі стандартами фінансування. Водночас місцеві суб’єкти, зокрема громади, комунальні підприємства та місцевий бізнес, часто не мають технічної, інституційної чи фінансової спроможності для підготовки проєктів відповідно до вимог кредиторів та інвесторів.

Отже, для розблокування фінансування в Україні потрібні не лише додаткові кошти; потрібні системи, які можуть перетворити потреби з рівня ідей на реальні інвестиції. Саме тут змішане фінансування, у поєднанні з інструментами мінімізації ризиків та надійними системами реалізації, працює найефективніше в умовах кризи та відновлення, забезпечуючи спрямування капіталу туди й тоді, де й коли він найнеобхідніший.

В Україні співпраця між ПРООН та Європейським інвестиційним банком (ЄІБ) дає чіткий урок: фінансування найефективніше тоді, коли воно поєднується з технічною допомогою, підтримкою у впровадженні, забезпеченням якості та мінімізацією ризиків. У межах програм відновлення, що підтримуються ЄІБ, ПРООН допомогла уряду України залучити близько 1 млрд євро у вигляді кредитів, одночасно надаючи постійну технічну допомогу та забезпечуючи контроль якості. Це виходило далеко за межі консультативної підтримки та охоплювало інженерний нагляд, підтримку в закупівлі та встановленні обладнання, фінансовий моніторинг та антикорупційні запобіжні заходи. Це дозволило громадам відремонтувати понад 120 об’єктів соціальної інфраструктури у 19 регіонах.

Наприклад, Програма ЄІБ із централізованого теплопостачання демонструє, що технічна допомога є основною складовою фінансової архітектури, а не додатковим елементом. Зменшуючи розрив між наявним капіталом та попитом, що відповідає критеріям банківського фінансування, вона гарантує, що виділені кошти перетворюються на реалізовані проєкти, а не залишаються невиконаними зобов’язаннями.

Ця логіка лежить в основі Механізму фінансування місцевого розвитку (МФМР), розробленого ПРООН в Україні. Як платформа, що формується за принципом «знизу вгору», МФМР виходить із реальних потреб громад, а не з наперед визначених джерел фінансування. Механізм визначає місцеві потреби, узгоджує їх із місцевими планами та національними пріоритетами й підтримує підготовку проєктів із найсильнішим економічним обґрунтуванням.

Така послідовність має вирішальне значення: надто часто відновлення починається із наявних фінансових інструментів, а вже потім під них шукають проєкти. Ситуація в Україні вимагає протилежного підходу: потрібно починати з місцевого попиту, формувати надійний портфель проєктів «знизу вгору», а вже потім підбирати відповідне фінансування. МФМР втілює цей підхід, поєднуючи цільову технічну допомогу з інструментами зниження фінансових ризиків, зокрема субсидіями на відсоткові ставки, щоб зробити наявне фінансування доступнішим в умовах війни. Цей підхід є критично важливим у секторах, де ринкові бар’єри залишаються високими, зокрема у сферах доступного житла, централізованого теплопостачання, інвестицій у зелений перехід та місцевого відновлення, пов’язаного з розвитком ММСП.

Ці виклики виходять за межі України — багато країн стикаються з подібними перешкодами. Хоча глобальний капітал існує, він не надходить автоматично туди, де найбільше потрібен, і не завжди дає результат навіть тоді, коли надходить. Без надійних проєктних портфелів і механізмів розподілу ризиків фінансові зобов’язання часто залишаються відірваними від практичної реалізації.

Послання України для Конференції з фінансування розвитку 2026 року було чітким: проблема полягає у «відсутній середній ланці» — недостатньо розвинених проєктних портфелях і високих ризикових очікуваннях, що стримують інвестиції у значних масштабах. Необхідний «фінансовий цикл 360°», у якому попит «знизу вгору» систематично перетворюється на готові до інвестування проєкти. У цій моделі змішане фінансування оцінюється не лише за коефіцієнтами залучення, а й за його здатністю перетворювати наміри на дії — трансформуючи зобов’язання на інвестиційно привабливі проєкти, а проєкти — на конкретні результати.

Платформи на рівні країн мають виходити за межі агрегування фінансування та закладати в основу місцеву спроможність до підготовки та реалізації проєктів. Досвід України доводить, що масштаб будується «знизу вгору» — через якісну підготовку проєктів, надійні системи реалізації та фінансові архітектури, які абсорбують ризики, а не перекладають їх.

Зрештою, цінність підходу ПРООН полягає в її ролі системного координатора  — мосту між політикою високого рівня, місцевими портфелями проєктів та міжнародними фінансовими партнерами. Перетворюючи локальний попит на масштабовані інвестиції з мінімізованими ризиками, ПРООН забезпечує умови, за яких відновлення є не просто сукупністю розрізнених заходів, а цілісним рухом до національної трансформації та інтеграції в ЄС. Ця модель сприятиме формуванню стійкої інституційної спроможності, необхідної Україні для самостійного управління власним майбутнім, і перетворить «відсутню середню ланку» на потужний рушій сталого розвитку.