Зміна клімату робить воду одним із найвразливіших ресурсів у світі. Навіть регіони, які ще кілька десятиліть тому вважалися водозабезпеченими, сьогодні стикаються з посухами, виснаженням ґрунтів і зростанням ризиків пожеж. Ці виклики демонструють, що традиційні механізми управління водними ресурсами вже не працюють так, як раніше. Нинішній підхід до водної безпеки не має обмежуватися лише інженерними рішеннями – насосними станціями, каналами, водосховищами, греблями тощо. Насправді водна безпека починається значно раніше – зі здатності ландшафту накопичувати воду, утримувати її в ґрунтах, поступово повертаючи у водні системи. І ключову роль у цьому відіграють природні екосистеми, передусім торфовища, які є одними з найефективніших природних «водних акумуляторів».  Саме ця здатність визначає стійкість територій до посух, повеней і пожеж.  

Торфовища є одним із ключових, але водночас найменш усвідомлених елементів водної інфраструктури. Вони безпосередньо впливають на рівень підземних вод, у тому числі ґрунтових, ризики торфових та лісових пожеж і кліматичну стійкість регіонів. Проте історично ці території розглядалися передусім як об’єкти осушення, а не як інструмент водної та кліматичної політики.

Саме ці питання — роль торфовищ у регулюванні водного режиму, зменшенні ризиків і переході до сталих моделей землекористування — стали предметом практичного обговорення під час воркшопу для фахівців та фахівчинь водного господарства, який Програма розвитку ООН (ПРООН) в Україні провела спільно з Міністерством економіки, довкілля та сільського господарства за підтримки Глобального екологічного фонду (ГЕФ).

Воркшоп для фахівців та фахівчинь водного господарства «Управління торфовищами з урахуванням сталих підходів до тваринництва і впровадження палюдикультури в Україні» / Фото: ПРООН в Україні

---

Торфовища України: чому ми не можемо дозволити собі їх втратити

Тривалий час торфовища рідко опинялися у центрі суспільної уваги. Їх і досі переважно сприймають як малопродуктивні або проблемні землі — складні для використання, незручні для планування, «нічийні». Водночас саме ці території є одними з найцінніших природних екосистем, від яких безпосередньо залежать водна безпека, кліматична стійкість і добробут багатьох громад.

У другій половині ХХ століття значні площі торфовищ в Україні були осушені меліоративними системами в межах тодішньої моделі господарювання, орієнтованої на максимальне залучення земель у сільськогосподарський обіг або ж із метою видобутку торфу. 

Масове осушення торфовищ відбувалося переважно у 1960–1990-х роках. Сьогодні ми маємо справу з наслідками цієї політики — порушенням водного режиму і деградацією торфовищ на величезних площах.

Щоб зрозуміти, чому торфовища є таким важливим елементом сучасної екологічної та економічної політики, варто подивитися на їхню роль у ширшому контексті.

Торфовища як природна кліматична інфраструктура

Торфовища займають менше 3 % поверхні всієї суші, але утримують майже вдвічі більше вуглецю, ніж усі ліси світу разом узяті. У природному, вологому стані вони накопичують органічний вуглець протягом тисячоліть, фактично працюючи як довгострокові природні сховища. Осушення принципово змінює цю функцію. Коли рівень ґрунтових вод знижується, торф починає мінералізуватися, і накопичений вуглець вивільняється у вигляді парникових газів. За різними оцінками, деградовані торфові ґрунти можуть викидати в атмосферу 30–40 тонн CO₂-еквіваленту з гектара щороку. Тобто осушені торфовища перестають бути кліматичним активом і стають тривалим джерелом викидів парникових газів. 

Для України торфовища — один із найважливіших природних капіталів. До масової меліорації їхня площа за різними оцінками сягала близько 3 млн га. Сьогодні майже третина цих територій осушена. Тож для України це питання напряму пов’язане з виконанням міжнародних кліматичних зобов’язань та адаптацією до зміни клімату. 

Не менш важливою є й водорегулююча функція торфовищ. Завдяки своїй структурі торф здатен утримувати значні обсяги води, накопичуючи її під час інтенсивних опадів і поступово віддаючи в посушливі періоди. Це допомагає згладжувати сезонні коливання, підтримувати рівень ґрунтових і поверхневих вод та зменшувати ризики повеней, посух і пожеж.

Коли торфовища деградують, ця функція втрачається. Вода швидше відводиться з ландшафту, пересихають малі річки й криниці, зростає вразливість агроландшафтів до кліматичних екстремумів. Для місцевих громад це означає не абстрактну екологічну шкоду, а цілком реальні наслідки — дефіцит води, втрата врожаю, додаткові витрати на пожежогасіння та відновлення деградованих земель.

Пожежі як симптом порушеного водного режиму

Торф’яні пожежі часто сприймаються як стихійне лихо. Проте в більшості випадків вони є прямим наслідком осушеного стану торфових ґрунтів. Ця проблема добре знайома і мешканцям столиці. Майже щороку торфовища в Київській області стають джерелом задимлення та погіршення якості повітря в столиці, що свідчить про системний характер порушеного водного режиму на осушених територіях навколо міста. 

Сухий торф легко займається і може тліти під поверхнею протягом тривалого часу, що ускладнює гасіння і супроводжується значними викидами забруднювачів повітря. Зокрема, під час пожеж 2020 року в Житомирській області згоріли десятки тисяч гектарів територій, значна частина яких припадала на осушені торфовища.

Тому торф’яні пожежі — це не лише екологічний ризик, а й наслідок втрати водної безпеки на осушених територіях. Натомість торфовища зі стабільним водним режимом є значно менш пожежонебезпечними. Відновлення торфовищ — один із найефективніших способів зменшити пожежні ризики та пов’язані з ними соціально-економічні втрати.

---

Відновлення торфовищ: що це означає на практиці

Відновлення торфовищ не означає вилучення цих територій з господарського використання. Йдеться про перехід до моделі землекористування, що відповідає принципу wise use (раціонального використання), закріпленому Рамсарською конвенцією.

На практиці це означає перехід до таких практик господарювання, які можливі без осушення торфових ґрунтів. Одним із них є палюдикультура — вирощування культур на вологих або відновлених торфових ґрунтах. Це можуть бути очерет, рогіз, осоки, сфагнові мохи та інші рослини, пристосовані до високого рівня ґрунтових вод. На таких територіях можна також збирати дикорослі ягоди, гриби і лікарські рослини. Така практика дозволяє зберігати вуглець у ґрунті, зменшувати ризики пожеж і водночас отримувати біомасу, корми і сировину для різних традиційних промислів і господарських потреб. 

Ще один напрям — екстенсивне тваринництво на вологих луках, яке історично було частиною традиційного господарювання на водно-болотних угіддях. Такі практики не дають лукам заростати чагарниками і деревами, допомагають зберегти біорізноманіття і дають громадам можливість використовувати ці землі для власних потреб без шкоди для екосистем. 

Водно-болотні угіддя, зокрема торфовища, також можуть використовуватися як простір для туризму та відпочинку без зміни їхнього природного стану. Йдеться про створення рекреаційних зон, екомаршрутів та екопарків, де люди можуть проводити час на природі, спостерігати за птахами й ландшафтами без шкоди для екосистем. 

Такі підходи сприяють розвитку екотуризму, роботі місцевих гідів, зелених садиб та малого бізнесу, пов’язаного з туризмом і локальною продукцією, про яку йшлося вище. Усе це може принести громадам практичну користь — додатковий дохід і нові робочі місця.

Інша ситуація виникає тоді, коли болота опиняються в межах міст: зазвичай такі території осушують під забудову, руйнуючи їхні природні функції. Але, наприклад, у Луцьку натомість обрали інший підхід — зберегти Гнідавське болото та інтегрувати його в міський простір як природну територію відпочинку, що дозволяє поєднати потреби громади з охороною довкілля.    

Ілюстрації з проєкту рекреаційної зони «Гнідавське болото». Автор: Володимир Цапук  

---

Проєкт реалізовується за підтримки Управління туризму та промоції міста Луцької міської ради та програми Європейського Союзу House of Europe. 

Міжнародні зобов’язання України: чому торфовища — це також питання політики

Торфовища як частина водно-болотних угідь підпадають під міжнародні зобов’язання України. Рамсарська конвенція, ухвалена у 1971 році, встановлює рамку для збереження та раціонального використання водно-болотних угідь (принцип wise use). Україна є стороною Рамсарської конвенції з 1976 року, і це означає зобов’язання розвивати політики та практики, які забезпечують збереження водно-болотних екосистем і недопущення їх деградації.

Водночас у Європейському Союзі діє Регламент про відновлення природи, який передбачає відновлення осушених торфовищ на сільськогосподарських землях: щонайменше 30% — до 2030 року, 40% — до 2040-го та 50% — до 2050 року (із визначеною часткою повторного зволоження).

Україна, як країна-кандидат на вступ до ЄС, має поступово наближати національні підходи та політику до цих стандартів і впроваджувати європейські норми у сфері охорони природи та довкілля.
 

Державна політика: формування правової основи для захисту торфовищ

Паралельно з практичними заходами з відновлення торфовищ в Україні формується системна державна політика у цій сфері. У січні 2026 року Міністерство економіки, довкілля та сільського господарства України оприлюднило для громадського обговорення проєкт постанови Кабінету Міністрів України «Про особливості правового режиму використання земель під торфовищами та можливі види їх цільового призначення».
Проєкт постанови був розроблений за підтримки Програми розвитку ООН (ПРООН) в Україні та Глобального екологічного фонду (ГЕФ) у межах проєкту «Сприяння сталому тваринництву та збереження екосистем на півночі України».

Фактично йдеться про зрозумілі правила щодо використання торфовищ, які мають запобігти руйнуванню їхніх екосистемних функцій та збільшенню викидів парникових газів. Рішення щодо розподілу земельних ділянок, зміни їхнього призначення чи подальшого використання мають враховувати ризик деградації торфовищ і втрати їхніх кліматичних та водорегулюючих властивостей.

Водночас проєкт постанови не змінює чинного призначення земель і не обмежує поточну господарську діяльність — нові вимоги стосуватимуться лише майбутніх рішень щодо управління землями.
Перевага надається таким видам використання, які зберігають торфовий шар і водний режим, зокрема природоохоронним, лісогосподарським і землям водного фонду, із чітко визначеними винятками для об’єктів національної безпеки та критичної інфраструктури.

Таким чином, проєкт постанови створює правову рамку для імплементації європейського законодавства у сфері кліматичної політики, охорони довкілля та сталого землекористування, а також посилює виконання Рамсарської конвенції про водно-болотні угіддя та наближає до імплементації Регламенту ЄС про відновлення природи. 

Інвестиція у стійкість

Для України торфовища є важливим елементом кліматичної, водної та екосистемної стійкості. Управління цими територіями безпосередньо пов’язане з адаптацією до зміни клімату, виконанням міжнародних зобов’язань і довгостроковою безпекою громад.

Збереження й відновлення торфовищ — це не повернення в минуле і не відмова від розвитку. Це інвестиція у стабільність, що дозволяє поєднати кліматичні, екологічні та соціально-економічні вигоди.
Саме такий підхід реалізується в межах проєкту «Сприяння сталому тваринництву та збереження екосистем на півночі України», який впроваджується ПРООН в Україні за фінансової підтримки ГЕФ. Мета проєкту — сформувати модель розвитку сталого тваринництва на півночі України, що поєднує економічну вигоду, відновлення екосистем, відповідальне землекористування, а також сприяє адаптації до наслідків зміни клімату, зокрема через зниження викидів парникових газів.

Проєкт передбачає відновлення деградованих торфовищ, впровадження сталих моделей землекористування, зокрема палюдикультури, та інтеграцію екосистемного підходу у практики управління природними ресурсами на півночі України. У межах проєкту вже розпочато перший етап підготовки до відновлення деградованих торфовищ. Фахівці ТОВ «Екоберег» провели геодезичні та гідрологічні дослідження, а також обстеження гідротехнічних споруд на семи ділянках у Волинській, Рівненській, Житомирській та Чернігівській областях. Ці дані стануть основою для технічного проєкту з відновлення водного режиму торфовищ.

Фото: Віталій Матвієнко / ПРООН в Україні

---

Управління торфовищами — це практична частина водної політики: воно дозволяє утримувати воду в ландшафті, зменшувати пожежні ризики та підвищувати стійкість громад до посух і екстремальних погодних явищ. Тому, говорячи про водну безпеку, ми маємо говорити і про водно-болотні угіддя як про природну інфраструктуру, без якої інженерна інфраструктура працює гірше і потребує більших витрат.
Детальніше про проєкт «Сприяння сталому тваринництву та збереження екосистем на півночі України» — на сторінці ПРООН в Україні.