Вперше опубліковано на The New Voice of Ukraine 9 листопада 2023 року.

На стіні в моєму кабінеті висить картина, подарунок Василя Шульгацького, який навчався у відомої української художниці Марії Примаченко. Цей твір під назвою «Хай завжди світить сонце!» є яскравим спогадом про мій візит до Іванківської громади Київської області, території, яка зазнала важкого впливу на початку повномасштабного російського вторгнення. Мистецтво відображає дух надзвичайних людей, з якими я мав щастя зустрітися протягом першого року в Україні. 

У листопаді 2022 року я опинився в Києві, посеред холодних похмурих вулиць. Через масові атаки, які руйнували енергетичну інфраструктуру, більшість міста перебувала в темряві, за винятком випадкового мерехтіння ліхтарів і свічок. 

Поки я рухався напівтемними вулицями, з’являлися обличчя незнайомців, на кожному з яких можна було побачити підтримку. Гул оживаючого генератора, промінь ліхтарика, що прорізав темряву, блиск світловідбиваючого жилета, що сповз на плечі дитини, — кожна дія була свідченням стійкості. Навіть у майже цілковитій темряві міста незламний дух українців був безсумнівним. Саме в ці моментия помітив ті притаманні українцям якості, які, безсумнівно, провели б їх через будь-яке випробування. Такого теплата світла всередині,  було достатньо, щоб запалити надію в серцях. 

До приїзду в Київ я обіймав різні посади в Програмі розвитку ООН (ПРООН), зокрема працював менеджером програми, заступником Постійного представника тарегіональним директором. Однак це перший раз, коли я взяв на себе роль Постійного представника. Це, безперечно, найбільший офіс у країні, у якому я мав честь працювати, і це зумовлює як виклики, так і дає можливості. 

У мої перші місяці, під час важкої зими, стали очевидними дивовижна стійкість і непохитний дух українського народу перед обличчям труднощів. Попри незаперечні виклики, панувала надія. Така поведінка наче свідчила: «Ми подолаємо це, і  вийдемо з цього ще сильнішими та кращими». 

Пригадую історію інженера-електрика Юрія, з яким ми познайомилися в межах нашої програми підтримки енергетики України. Його робоче місце неодноразово ставало мішенню для ракетних обстрілів. У підстанцію, де він працював, вдарили тричі. Він спокійно заявив: «Ніхто з нас не звільнився, незважаючи на постійну небезпеку і напругу. Деякі наші колеги пішли добровольцями і на передову. Але ніхто не злякався відповідальності, з якою стикнулися енергетики». 

Історія Юрія незабутня, адже є яскравим втіленням риси, якою я глибоко захоплювався в українцях: непохитним почуттям відповідальності. І ця відповідальність стосується не лише себе чи своїх родичів, але й своєї нації та її сили духу. 

UNDP і вся міжнародна спільнота рішуче готові підтримати Україну в подоланні цих викликів. Ми багато чому навчилися з нашого досвіду, і українці довели свою здатність швидко адаптуватися. Тож ще однією суперсилою українців, я вважаю, є їхня неймовірна здатність швидко вчитися та знаходити нетрадиційні рішення для подолання викликів. 

Цей рік приніс несподіване відкриття: надзвичайна адаптивність і відданість нашої команди. Зі збільшенням масштабів нашої діяльності — запровадженням низки нових проєктів та ініціатив у відповідь на розвиток ситуації в Україні — зросли й вимоги до нашої команди. Збільшення нашого робочого навантаження є прямим відображенням наших успішних зусиль, зокрема у залученні коштів для підтримки стійкості України. 

В умовах швидкого розширення мої колеги взяли на себе більше  обов’язків, а відповідно і більше відповідальності . Їхня готовність виходити за межі звичного задля добробуту українського народу не може не надихати. 

Сила нашої команди , яка нараховує майже 400 людей, полягає у різноманітті. В UNDP працюють люди з різним культурним, та освітнім бекграундом, з різних країн, розкидані по різних областях України. Ця різноманітність об’єднує нас і допомагає  у досягненні наших цілей. Така відданість команди лише посилює результати нашої роботи. 

За цей час я зрозумів, що в серці України є місце глибокій людяністі, співчуттюі теплу. У співпраці з Державною службою України з надзвичайних ситуацій ми брали участь у закупівлі необхідного обладнання та засобів захисту для операцій з розмінування, пошуку альтернативних джерел енергії та проведенні тренінгів. Одні тільки історії цих рятівників могли б перетворитися на повноцінну книгу. 

Серед них у моїй пам’яті залишилася розповідь Любові, психологині Державної служби  України з надзвичайних ситуацій. Серед хаосу повномасштабного вторгнення Любов надавала швидку психологічну підтримку сотням людей, проводила їх через травму війни та і допомагала на шляху до відновлення. Любов поділилася непростою історією про дівчинку, яка втратила матір під час обстрілу. Ця дівчинка міцно схопила Любов за руку та шукала маму в метушні вокзалу. На жаль, її мати не вижила. Цей момент — яскраве нагадування про особисту ціну війни, яке підкреслює вирішальну роль служб підтримки під час таких криз і незламність духу тих, хто її надає. 

З усіх українських слів і фраз, які я вивчив, «Дякую» —  моє улюблене. Я використовую його десятки разів на день зі своєю командою, нашими партнерами та представниками української влади. 

Українці чудово розбудовують міцні партнерські відносини та демонструють неймовірну відкритість до змін і реформ, які можуть забезпечити краще майбутнє. Це очевидно в різних сферах: від відновлення та відбудови України до прав людини, боротьби з корупцією, медіаграмотності, інклюзії, доступності та багатьох інших, де ми співпрацюємо. Таким чином, принцип «Відбудувати краще, ніж було» перетворюється на відчутні дії, які стають можливими лише завдяки міцній та ефективній співпраці. 

Що потрібно для того, щоб в Україні в майбутньому все вдалося? Я вважаю, що Україна має все необхідне, щоб шлях трансформації був швидким і ефективним. Країна вже демонструє свої найважливіші якості, навіть в умовах війни. Звичайно, у цій складній подорожі ще багато чого потрібно подолати, зрозуміти, змінити та навчитися. Проте те, що зараз демонструють українці, підкреслює силу та дієвість їхнього прагнення до кращого майбутнього та процвітання країни. 

Листопад 2023. Київ. Цьогорічна осінь видалася для України неймовірно теплою та сонячною. Серед постійного потоку електронних листів і щоденного вихору важливих зустрічей я іноді повертаю голову до подарунка на стіні. Зараз він блищить у теплих променях сонця, що ллються крізь вікно, нагадуючи мені про всіх людей, яких я зустрічав і зустрічаю в Україні. Хоробрих, витривалих, розумних, милосердних і сміливих. Нехай кожен новий день для неймовірних людей України буде ще яскравішим та сповненим сили і надії, навіть попри наближення зими.