Якщо ви молоді, здорові, сильні чоловік або жінка середнього зросту, не маєте хронічних хвороб, не втомилися, не несете важких пакунків і пересуваєтеся виключно на власних двох ногах, — тоді ви, мабуть, і є тією самою «середньостатистичною людиною», під яку досі проєктують більшість просторів, послуг і систем.Така середньостатистична людина не старіє. Не ламає ногу. Не везе дитячий візок. Не носить важкі валізи. Не вагітніє. Не має хронічних захворювань чи ампутацій.

В експертному середовищі є поняття МГН — маломобільні групи населення. За деякими підрахунками, до МГН у будь-якій країні одночасно належить близько 40–50% населення: батьки з візками, вагітні жінки, люди старшого віку, люди з тимчасовими травмами чи хронічними захворюваннями, частина людей із інвалідністю, а також просто втомлені люди, чия концентрація та мобільність тимчасово знижені. Підходи  універсального дизайну стосуються всього населення — і тих, хто  належить до маломобільних груп, і тих, хто ні.

Використання принципів універсального дизайну має бути передумовою створення безбар’єрного середовища: ми маємо перейти від сприйняття  доступності як «спеціальних умов для окремих людей» до розуміння того, наскільки система враховує людське різноманіття як норму. 

Сьогодні я втомлена і не хочу телефонувати, щоб записатися на якийсь прийом. Я не хочу висіти на лінії чи пояснювати щось адміністратору. Я хочу просто зайти на сайт, прочитати потрібну мені інформацію і написати в месенджер, щоб забронювати послугу. Або я людина, яка хоче пройти комп’ютерну томографію, але обладнання розраховане на людей із вагою до 160 кілограмів, а моя вага —  більша. Або я жінка, яка не може вийти з дому на тривалу прогулянку чи подати документи на паспорт у ЦНАПі, бо не матиме де погодувати дитину грудьми. 

Середовище, послуги, транспорт, цифрові сервіси чи інформаційні повідомлення мають створюватися так, щоб ними могла користуватися якомога більша кількість людей без додаткових адаптацій. 

Щоб зрозуміти, як це працює на практиці, варто подивитися на 7 принципів універсального дизайну. Відповідно до них, будь-який простір чи послуга мають забезпечувати: 

• рівноправність (спільний  вхід без сходів для всіх, а не пандус із заднього двору);
• гнучкість (коли смартфоном однаково зручно керувати і дотиками, і голосом);
•  інтуїтивність (коли користування предметом не потребує додаткових інструкцій);
• сприйняття інформації незалежно від комунікаційних можливостей (голосове повідомлення на зупинці громадського транспорту дублює інформацію на табло);
• припустимість помилок (кнопка «скасувати дію» в застосунку або автоматичне вимкнення побутових приладів);
• мінімум фізичних зусиль (дверні ручки-важелі, які можна натиснути ліктем);
• достатність простору (широкі дверні проходи для людей із пакунками, візками чи на кріслах колісних).

Ідеться про значно більше, ніж архітектуру чи дизайн інтер’єрів. Доступність й універсальність мають бути  в усіх сферах — від фізичної та економічної до цифрової та інформаційної. Це про весь шлях людини — від точки А до точки Б. Чи легко отримати послугу? Чи просто знайти інформацію? Чи є кілька способів комунікації? Чи зрозуміла навігація всередині будівлі?

Саме тому універсальний дизайн має стати складовою базової освіти  всіх фахівців і фахівчинь: архітекторів, дизайнерів, медиків, державних службовців, викладачів, розробників цифрових сервісів, комунікаційників — усі вони мають розуміти принципи універсального дизайну не як додаткову тему «про інклюзію», а як основу якісного надання послуг і створення середовища для людей. Це має стати частиною внутрішньої професійної культури.

Саме для цього ПРООН в Україні за підтримки міжнародних донорів розвиває Школу універсального дизайну — освітню ініціативу для фахівців і фахівчинь, які працюють із просторами, послугами та відновленням громад. Уперше школу запустили у 2018 році, а у 2024–2025 роках її відновили. За три цикли навчання програма об’єднала близько 170 фахівців і фахівчинь із усієї країни, а частина розроблених у межах школи проєктів уже впроваджується в громадах.

У 2025 році ПРООН разом із Міністерством розвитку громад та територій України та за підтримки Японії  також запустила Школу безбар’єрних маршрутів, де громади розробляють маршрути, які забезпечують шляхи до ключових громадських просторів, використовуючи зручну й доступну інфраструктуру. У двох циклах навчання, минулоріч і цього року, вже взяли участь представники й представниці 37 громад із різних куточків країни. Тому що світ без бар’єрів — це не про «них» . Це про всіх нас. Про кожного в різні моменти життя.