У пошуках безпечного прихистку від війни

Розмови з українцями у притулку для жінок у Львові

Posted 21 June 2022

Переміщена жінка зі Слов'янська (праворуч) обіймає працівницю ПРООН (ліворуч) у тимчасовому прихистку у Львові, що працює за підтримки ПРООН.

Фото: Маркіян Лисейко / ПРООН в Україні

Сьогодні війна в Україні – найбільша гуманітарна криза у світі, що спричинила рекордне переміщення людей, небачене з часів Другої світової війни. Понад чверті населення – близько 14 мільйонам українців – довелося покинути свої домівки, більше 7 мільйонів із них переміщені всередині країни. Багато з них – це жінки та діти, вразливі до різних небезпек, пов’язаних із відсутністю житла та базових необхідних речей, втратою доходів, психологічними травмами, гендерно зумовленим насильством, торгівлею людьми тощо.

Із перших днів війни у лютому 68-річна Любов Максимович, громадянська активістка та голова громадської організації «Жіночі перспективи» у Львові, що працює за підтримки ПРООН, та її колеги співпрацювали з місцевими волонтерами, щоб допомогти знайти безпечні прихистки для жінок. Окрім базових потреб, таких як їжа, одяг, засоби гігієни та тимчасове житло — жінки також отримують психологічну та юридичну допомогу, а також поради, як уникнути можливих небезпек торгівлі людьми.

«Війна почалася, коли я була на вокзалі в Києві, у відрядженні, – розповідає пані Люба. – О 6-й ранку я почула вибухи. Коли приїхала до Львова, одразу ж почала отримувати десятки дуже схожих запитів: “Там жінка з дитиною, яким немає де зупинитися”, “Потрібна евакуація!”, “Їм потрібне місце для проживання”, “Вони страшенно налякані, допоможіть!”.

Любов Максимович, громадянська активістка та голова ГО «Жіночі перспективи» у Львові, діяльність якої підтримує ПРООН.

Фото: Маркіян Лисейко / ПРООН в Україні
«Ми просто робимо все, що можемо, щоб допомогти їм почуватися в безпеці. Люди пережили велику травму».
— Любов Максимович

Одразу після початку цієї війни громадська організація, яку очолює пані Люба, отримала грант від ПРООН та Данії на підтримку тимчасового притулку для жінок та дітей, які рятуються від насильства. Команда, яка забезпечує роботу притулку, складається з десяти людей: це координатори проєкту, лікарі, оператори гарячої лінії та бухгалтер.

«Ідея прихистку полягала в тому, що люди приїжджають сюди на один-два дні, щоб вирішити, чи вони їдуть за кордон, чи залишаються в Україні», –— пояснює пані Люба, додаючи, що найбільшим викликом для жінок є відновити відчуття особистої безпеки та душевного спокою. Вона пояснює, що їм важко знайти роботу та забезпечити собі засоби до існування.

ГО «Жіночі перспективи» приділяє значну увагу захисту переміщених жінок і дітей від небезпеки потрапити в тенета торгівців людьми. Цей ризик і можливість сексуальної експлуатації та жорстокого поводження в Україні та сусідніх країнах продовжує зростати, зважаючи на збільшення кількості людей, які тікають від війни. Хоча випадки торгівлі людьми складніше виявити одразу після масового переміщення, початкові звіти з України та за її межами свідчать про те, що торговці людьми цілком можуть скористатися вразливістю тих, хто тікає від війни.

«Якщо жінки вирішують покинути Україну, — каже пані Люба, — вони отримують консультацію, як захистити себе від торгівлі людьми в іншій країні».

Люба Максимович розповіла, що за перші два місяці війни у прихистку побували понад 400 жінок і 200 дітей. Більшість із них приїхали з Харкова, Бучі, Ірпеня, Краматорська, Слов'янська та Херсона. Люди дізнаються про притулок через мережу жіночих груп підтримки та організацій.

«У нас є жінки, які можуть відрізнити різні види ракет за звуком. Коли у Львові влучила ракета, у нас було 15 жінок. Всі чули вибух і бачили дим. Вже наступного дня всі вони виїхали за кордон».

«Тоді ми не усвідомлювали всю трагедію, яка нас чекала, ми не хотіли в це вірити».
– Тетяна з Маріуполя

Тетяна та Сергій з Маріуполя залишаються в притулку довше за інших. Єдине, що залишилося від їхньої розбомбленої квартири — це пара ключів, які вони взяли з собою. «24 лютого околиці міста було знищено, –– розповідають вони, попросивши не називати їхні прізвища. –– Вже наступного дня ситуація різко погіршилася. У магазинах і банкоматах був цілковитий хаос. Тоді ми не усвідомлювали всю трагедію, яка нас чекала, ми не хотіли вірити, що буде ще гірше».

Сергій і Тетяна пояснюють, що наступні кілька тижнів були пеклом для маріупольців. Вони втратили доступ до води, а запаси продовольства швидко закінчувалися. Отримати базову медичну допомогу було майже неможливо. «Ми зливали воду з труб, щоб помити руки. Питна вода стала розкішшю», –– розповідають вони.

Тетяна та Сергій, що вибралися з Маріуполя, діляться своєю історією в притулку у Львові, який функціонує за підтримки ПРООН.

Фото: Маркіян Лисейко / ПРООН в Україні

Наступне випробування почалося 16 березня. Артилерійський снаряд влучив у їхню квартиру, зруйнувавши кухню і ванну кімнату, через що почалася пожежа. 21 березня Тетяна вирішила, що їм треба евакуюватися. Від людей вони дізналися про евакуаційні автобуси, що виїжджали всього за 700 метрів від підвалу, де вони переховувалися. Їм вдалося виїхати з поламаними рукою та ногою. Подружжя провело місяць у притулку, і це допомогло їм повернутися до життя, але тепер їм немає куди повертатися.

«Я не можу дочекатися, коли ми всі повернемося додому і почнемо відбудовувати наше майбутнє».
– Ірина з Харкова

34-річна Ірина з Харкова з двома дітьми (ліворуч) та іспанською сім’єю, яка їх прийняла (праворуч).

Фото надано Іриною.

Ірина, 34-річна мати з Харкова, жила з чоловіком, двома дітьми та батьками в спальному районі Північна Салтівка, який постраждав найбільше.

Як тільки перші вибухи вибили вікна в її будинку, вона зрозуміла, що треба негайно виїжджати. Ірині з дітьми вдалося евакуюватися з міста потягом. Після 20-годинної поїздки вони нарешті прибули до притулку у Львові. Родина не могла повірити своїм очам: тут була їжа, лікарі, гарячий душ і навіть масаж.

Провівши десять днів у прихистку, вона разом з дітьми виїхала до Іспанії, де їх прийняла місцева сім'я. Кожного дня вона відчуває провину за те, що залишила рідне місто в такі складні часи. «Я постійно чекаю на повідомлення від чоловіка, що він живий, –– каже вона. — Він будівельник, і я не можу дочекатися, коли ми всі повернемося додому і почнемо відбудовувати наше майбутнє».

Залишатися на зв’язку

Любов Максимович залишається на зв'язку з усіма жінками, що пройшли через центр і яким вона допомогла. Після виселення кожна переміщена людина заповнює анкету, поділившись тим, що їм найбільше сподобалося під час перебування в центрі «Жіночі перспективи». Сьогодні зібрали 200 таких анкет.

«Ці відгуки свідчать про справжню цінність нашої роботи, –– каже пані Люба –– Тепер, коли ми отримали фінансову підтримку від донора, ми можемо забезпечити оплату праці для нашої команди, покриття базових потреб і навіть розширення! Ми зможемо обладнати три притулки на 7, 30 і 40 людей кожний, які підходять для довготривалого перебування. План на майбутнє –– розширитися до п'яти прихистків, щоб більше жінок і дітей мали можливість почувати себе в безпеці і почати нове життя».

Дитячий малюнок.

Громадська організація «Жіночі перспективи» належить до Мережі хабів громадянського суспільства, що підтримується Програмою розвитку ООН в Україні за фінансової підтримки Міністерства закордонних справ Данії.